Квіти з-під попелу

Розділ ІІІ. Караван ірчінє Оттован барчі.

Давно вже проминули Рі-Ок-Шат - Ліс Неподалік Безодні. Тепер наша невелика команда їхала поміж зелених луків, де росли якісь злаки. Деякі нагадували пшеницю з довгим колосом. Колос із зерном досягав довжини сантиметрів зо двадцяць - двадцять п'ять. Стебло було рожевого кольору, товстим, гнучким і високим.

    Села зоставалися десь в стороні. Тай-тум не дозволяла завертати до житла. Обходилися сухими коржами, кульками сухого і солоного сиру, теплою водою з бурдюків або з маленьких джерельць, які траплялися по дорозі. 

    Дівчата, яких везли дукате, не розмовляли поміж собою. Так на ходу це було незручно, але і на коротких відпочинках, вони трималися окремо одна від одної.

    Тільки маленька Оллисол, зрідка розмовляла про щось з тай-тум.

    Я звернула увагу, що всі дівчата мали таку ж злегка золотаву шкіру, як і я. А дукате були темношкірі.

   - До караван ірчінє зосталося усього три години. Там і відпочинем. - промовила тай-тум і цикнула на шєє-ба, підганяючи.

    Але, зупинитися довелося раніше. 

    Нам трапився маленький, колись білий, в нині замурзаний, наляканий, але мужньо відстоючий своє життя від нахабних круків пес. Був він завбільшки як добре годований кіт.

    Забившись під придорожній кущ успішно вів нерівний бік з десятком здоровенних птахів.

    Побачивши нас, синьо-зелені нахаби знехотя звільнили дорогу, але не відлетіли далеко, а стали кружляти на одному місці.

    - Може заберемо його? - я повернулася до ано Лацири.

    - Навіщо тобі це мале щеня?

    - Він загине сам. 

    - Ніара, рахуй до ста, це весь твій час. - замість ано Лацири мені відповіла Тайла.

    Мені допомогли зійти на землю і я поспішила до куща, під густі віти якого сховався песик.

    - Ну що, малий, - присіла я біля куща. - Поїдеш зі мною? Давай, вилазь. Пропадеш сам.

    Собача скалилось і намагалося вкусити. Шерсть на загривку стояла сторчма, вуха щільно прилягли до голови, він гарчав і ніяк не хотів йти до рук. Чимось мені він нагадав земного королівського коргі. Тільки білого і пухнастого.

    - Сімдесят, - рахувала Ніара. 

    А дукате тихенько підсміювалися при кожному слові Ніари.

    Час спливав, а я все ніяк не могла впоратися з собакою.

    - Дев'яносто п'ять, - промовила Ніара.

    І тут мені просто пощастило! Одна з тих дурних пташок, що кружляли над нами раптом атакувала кущ, в якому сидів пес. Що збрело їй в голову, хто знає. Але з того ляку брудний шматок вовни сам вискочив мені до рук.

    - Сто, - оголосила Ніара. - Тобі повезло, ярандаджи.(незнайомка)

    Ано Лацира подала мені шматок тканини і я загорнувши в нього песика всілася на шєє-ба.

    Спочатку той вів себе досить неспокійно, але згодом зрозумів, що тут йому нічого не загрожує, заспокоївся, зігрівся і задрімав.

    Караван ірчінє зустрічав нас переполохом, біганиною служників, галасом.

    - Що у вас трапилося? - спитала Тайла зустрічавшого нас служку. Ооо

    - У дружини поважного девле (чиновника) десь подівся песик. Вельми дорогий песик. Шукаємо вже цілу годину.

    - Ви так галасуєте, що він мабуть забіг світ за очі. - ано Лацира легко скочила на землю і вже хотіла допомогти і мені, аж тут на ґанок вибігла молода жіночка. Вона була в дорогому вбранні, на руках коштовні браслети, темне волосся заплетене в дві коси прикрашала золотава мереживна сітка. Вона була як дорогоцінна статуетка.

    - Ви знайшли мого дорогого Ташана? - гнівно закричала вона тоненьким, писклявим голосом.

    При перших же словах песик, до того сидівший тихо, завовтузився і раптом гавкнув.

    - Ташан! - зарепетувала статуетка, як пожежна машина. - Хлопчику мій! Ти знайшовся! Негайно віддайте його мені. - але я міцно  вчепилася у загорнутого в шкіру пса, не даючи  тому рухатись. - Ялда, негайно забери Ташана у цих. . .цих . . ., - "статуетка" зверталася до служниці, зовсім негарно вказуючи на нас пальчиком і тут видно весь запас слів у мадам закінчився.

    - Не так швидко, поважна пані. - відповіла Тайла і одним рухом опинилася передо мною. І тут з обох боків біля тай-тум дукате. І їхні долоні лягли на руків'я клинків.

    Я ж  міцно вчепилася у пса, не даючи тому вирватися і намагалася осмислити те, що відбувається.

   - Тай-тум Тайла? Мої очі мене не підводять? - з-за рогу будинку вийшов високий чоловік років тридцяти у темно-зеленому дорожньому вбранні. Широкі шальвари були заправлені в м'які короткі шкіряні чоботи, коротка до середини стегон туніка вишита срібним візерунком, довгий кафтан з коротким рукавом оперізував шовковий кушак. 

    - Девле Хасан, - уклін тай-тум був чітким. - Рада Вас бачити.

   - Любий чоловіче, - заголосила з ґанку статуетка. - Ти знаєш цих людей? Вони вкрали мого маленького Ташана.

   - Пес у Вас? - здивувався той.

    - Ми відбили його у круків по дорозі до караван ірчінє.

   - Ось як. - промовив девле. - А де саме? 

   - Біля Ла-Ау. Цей кущ єдиний росте при дорозі. Щеня забилося під гілки і мужньо боронило своє життя.

   - Це ж в трьох годинах шляху до караван ірчінє по дорозі.

   - Ви як завжди праві, шановний девле.

   - Охорона, проведіть мою дружину до її кімнати. І прослідкуйте, щоб вона мене дочекалася.  Сама. Всіх служниць зачиніть окремо одна від одної. Гадаю поважний Оттован знайте маленькі комірки десь у підвалі. - віддав наказ девле, навіть не повертаючи голови до застиглої на ґанку статуетки. -  Тай-тум Тайла, хай пес побуде у вас. Ви не проти?

   - Рада прислужитися, - відповіла Тайла.  - Поважний девле, прошу мить вашої уваги. - знову чіткий уклін.

- Слухаю.

- Чи маю я час відвідати хаммам?

- Так. Гадаю, що також встигнете і попоїсти. - і девле пішов услід охоронцям, які вели ридаючу "статуетку"

 - Тай-тум, шановна тай-тум Тайла є чотири вільні кімнати. Вони тільки і чекають на пожильців. . . - зігнувся в поклоні служка.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше