Давно вже проминули Рі-Ок-Шат - Ліс Неподалік Безодні. Тепер наша невелика команда їхала поміж зелених луків, де росли якісь злаки. Деякі нагадували пшеницю з довгим колосом. Колос із зерном досягав довжини сантиметрів зо двадцяць - двадцять п'ять. Стебло було рожевого кольору, товстим, гнучким і високим.
Села зоставалися десь в стороні. Тай-тум не дозволяла завертати до житла. Обходилися сухими коржами, кульками сухого і солоного сиру, теплою водою з бурдюків або з маленьких джерельць, які траплялися по дорозі.
Дівчата, яких везли дукате, не розмовляли поміж собою. Так на ходу це було незручно, але і на коротких відпочинках, вони трималися окремо одна від одної.
Тільки маленька Оллисол, зрідка розмовляла про щось з тай-тум.
Я звернула увагу, що всі дівчата мали таку ж злегка золотаву шкіру, як і я. А дукате були темношкірі.
- До караван ірчінє зосталося усього три години. Там і відпочинем. - промовила тай-тум і цикнула на шєє-ба, підганяючи.
Але, зупинитися довелося раніше.
Нам трапився маленький, колись білий, в нині замурзаний, наляканий, але мужньо відстоючий своє життя від нахабних круків пес. Був він завбільшки як добре годований кіт.
Забившись під придорожній кущ успішно вів нерівний бік з десятком здоровенних птахів.
Побачивши нас, синьо-зелені нахаби знехотя звільнили дорогу, але не відлетіли далеко, а стали кружляти на одному місці.
- Може заберемо його? - я повернулася до ано Лацири.
- Навіщо тобі це мале щеня?
- Він загине сам.
- Ніара, рахуй до ста, це весь твій час. - замість ано Лацири мені відповіла Тайла.
Мені допомогли зійти на землю і я поспішила до куща, під густі віти якого сховався песик.
- Ну що, малий, - присіла я біля куща. - Поїдеш зі мною? Давай, вилазь. Пропадеш сам.
Собача скалилось і намагалося вкусити. Шерсть на загривку стояла сторчма, вуха щільно прилягли до голови, він гарчав і ніяк не хотів йти до рук. Чимось мені він нагадав земного королівського коргі. Тільки білого і пухнастого.
- Сімдесят, - рахувала Ніара.
А дукате тихенько підсміювалися при кожному слові Ніари.
Час спливав, а я все ніяк не могла впоратися з собакою.
- Дев'яносто п'ять, - промовила Ніара.
І тут мені просто пощастило! Одна з тих дурних пташок, що кружляли над нами раптом атакувала кущ, в якому сидів пес. Що збрело їй в голову, хто знає. Але з того ляку брудний шматок вовни сам вискочив мені до рук.
- Сто, - оголосила Ніара. - Тобі повезло, ярандаджи.(незнайомка)
Ано Лацира подала мені шматок тканини і я загорнувши в нього песика всілася на шєє-ба.
Спочатку той вів себе досить неспокійно, але згодом зрозумів, що тут йому нічого не загрожує, заспокоївся, зігрівся і задрімав.
Караван ірчінє зустрічав нас переполохом, біганиною служників, галасом.
- Що у вас трапилося? - спитала Тайла зустрічавшого нас служку. Ооо
- У дружини поважного девле (чиновника) десь подівся песик. Вельми дорогий песик. Шукаємо вже цілу годину.
- Ви так галасуєте, що він мабуть забіг світ за очі. - ано Лацира легко скочила на землю і вже хотіла допомогти і мені, аж тут на ґанок вибігла молода жіночка. Вона була в дорогому вбранні, на руках коштовні браслети, темне волосся заплетене в дві коси прикрашала золотава мереживна сітка. Вона була як дорогоцінна статуетка.
- Ви знайшли мого дорогого Ташана? - гнівно закричала вона тоненьким, писклявим голосом.
При перших же словах песик, до того сидівший тихо, завовтузився і раптом гавкнув.
- Ташан! - зарепетувала статуетка, як пожежна машина. - Хлопчику мій! Ти знайшовся! Негайно віддайте його мені. - але я міцно вчепилася у загорнутого в шкіру пса, не даючи тому рухатись. - Ялда, негайно забери Ташана у цих. . .цих . . ., - "статуетка" зверталася до служниці, зовсім негарно вказуючи на нас пальчиком і тут видно весь запас слів у мадам закінчився.
- Не так швидко, поважна пані. - відповіла Тайла і одним рухом опинилася передо мною. І тут з обох боків біля тай-тум дукате. І їхні долоні лягли на руків'я клинків.
Я ж міцно вчепилася у пса, не даючи тому вирватися і намагалася осмислити те, що відбувається.
- Тай-тум Тайла? Мої очі мене не підводять? - з-за рогу будинку вийшов високий чоловік років тридцяти у темно-зеленому дорожньому вбранні. Широкі шальвари були заправлені в м'які короткі шкіряні чоботи, коротка до середини стегон туніка вишита срібним візерунком, довгий кафтан з коротким рукавом оперізував шовковий кушак.
- Девле Хасан, - уклін тай-тум був чітким. - Рада Вас бачити.
- Любий чоловіче, - заголосила з ґанку статуетка. - Ти знаєш цих людей? Вони вкрали мого маленького Ташана.
- Пес у Вас? - здивувався той.
- Ми відбили його у круків по дорозі до караван ірчінє.
- Ось як. - промовив девле. - А де саме?
- Біля Ла-Ау. Цей кущ єдиний росте при дорозі. Щеня забилося під гілки і мужньо боронило своє життя.
- Це ж в трьох годинах шляху до караван ірчінє по дорозі.
- Ви як завжди праві, шановний девле.
- Охорона, проведіть мою дружину до її кімнати. І прослідкуйте, щоб вона мене дочекалася. Сама. Всіх служниць зачиніть окремо одна від одної. Гадаю поважний Оттован знайте маленькі комірки десь у підвалі. - віддав наказ девле, навіть не повертаючи голови до застиглої на ґанку статуетки. - Тай-тум Тайла, хай пес побуде у вас. Ви не проти?
- Рада прислужитися, - відповіла Тайла. - Поважний девле, прошу мить вашої уваги. - знову чіткий уклін.
- Слухаю.
- Чи маю я час відвідати хаммам?
- Так. Гадаю, що також встигнете і попоїсти. - і девле пішов услід охоронцям, які вели ридаючу "статуетку"
- Тай-тум, шановна тай-тум Тайла є чотири вільні кімнати. Вони тільки і чекають на пожильців. . . - зігнувся в поклоні служка.