Розділ 21. Пожежа

На відміну від весни, літо прийшло рано й майже без попередження. Ще зовсім недавно місто жило дощами й холодними ранками, а тепер вікна вже тримали відчиненими до самого вечора, і тепле повітря приносило з вулиці запах нагрітих троянд, пилу й свіжоскошеної трави. 

Наприкінці березня містер Бесфорд нарешті повідомив, що йому вдалося зібрати достатньо коштів для поїздки до Парижа. Того вечора він піднявся до кімнати Джейн з листами й рахунками в руках, щоб все показати. 

- Якщо погода знову не зіпсується, ми вирушимо за кілька тижнів, - сказав він, знімаючи окуляри. - Лікар Деверо погодився прийняти нас.

- Деверо? - перепитала вона тихіше. - Здається, я чула це ім’я.

Містер Бесфорд кивнув і взяв до рук той самий конверт.

- Мсьє де Лабрі привіз із Ліона рекомендаційного листа, - сказав він після короткої паузи. - Виявилося, що один із його знайомих працював із Деверо раніше. Він зумів зробити так, аби нас прийняли якомога швидше.

Пальці Джейн на мить завмерли на тканині, припинивши малювати візерунки.

- Отже, він повернувся, - промовила вона радше до самої себе.

Джейн опустила голову трохи нижче, і пасмо зісковзнуло їй на щоку. Її пальці повільно розгладили складку на ковдрі, ніби вона справді розглядала візерунок тканини під долонею.

- Париж навесні, - промовила вона ще слабким голосом. - Звучить як справжня пригода. Ми гарно проведемо час в Парижі.

Містер Бесфорд повільно відклав окуляри поруч із листами й потер пальцями перенісся.

- Я сподіваюся, що цього разу все буде інакше, Джейн, - сказав він нарешті, схилився до дочки і стис її холодні руки в своїх долонях.

- Я знаю, тату.

Тієї ночі Джейн довго не могла заснути. Коли ж нарешті задрімала, сни прийшли важкі й сповнені тривоги. Вона різко прокинулася, ще не до кінця розуміючи, що саме вирвало її зі сну.

Спершу Джейн здалося, що це лише продовження кошмару. Крізь сон вона відчула запах диму так виразно, що на коротку мить навіть подумала, ніби вогонь у каміні перекинувся на килим або важкі штори біля вікна. Втім, вогню в кімнаті не було.

Вона різко вдихнула й завмерла, дослухаючись. До знайомого запаху дерева справді домішувалася гіркота гарячого попелу й паленої смоли, від якої в горлі одразу неприємно запекло.

Вона закашлялася й остаточно розплющила очі.

Кілька секунд Джейн лежала нерухомо, прислухаючись до дому. В очікуванні вона провела кілька довгих хвилин. Потім крізь цю нічну тишу прорвався інший звук, далекий і глухий, наче десь перекинули щось важке.

Джейн повільно вдихнула знову. Запах диму став сильнішим. До нього домішувалася гаряча смолиста нота, яку вона впізнала майже відразу. Так пахло дерево на фабриці де Лабрі.

Вона різко сіла в ліжку. Ще за мить десь над містом ударили дзвони. Вони били безупинно, і їхній тривожний звук покотився ніччю так голосно, що десь у будинку одразу грюкнули двері.

Джейн відкинула ковдру й босими ногами ступила на холодну підлогу. Торкаючись пальцями стіни, вона швидко дійшла до вікна й схопилася за засув. Метал був прохолодним на дотик і трохи вологим від нічного повітря.

На мить її пальці завмерли, а тоді вона різко прочинила віконницю. Вітер одразу вдарив їй в обличчя разом із димом. У повітрі стояв запах паленої деревини, гарячої смоли й чогось солодкого, майже задушливого. Так пахли перегріті масла й квіти, кинуті у вогонь.

Звідусіль до неї доносилися голоси. Люди кричали просто на вулиці, десь гуркотіли колеса, а хтось гнав коней так швидко, що підкови дзвеніли по бруківці навіть крізь дзвони.

Крізь суцільну темряву Джейн раптом побачила світло. Воно тремтіло й рухалося - це було не світло ліхтарів, але живе полум’я, яке раз у раз спалахувало сильніше. Червонуваті відблиски тремтіли на вікнах сусідніх будинків і ковзали по мокрій бруківці.

Десь далеко знову почувся важкий тріск.

Джейн напружила зір, який у темряві завжди зраджував її швидше, ніж вдень. Вона не бачила чітких ліній - лише тремтливе розмите світло десь над дахами міста. Але й цього було досить. Небо в тому боці світилося неприродно яскраво, живим червонуватим полум’ям, яке раз у раз здригалося й ставало сильнішим.

Фабрика де Лабрі горіла. 

На кілька секунд Джейн перестала рухатися, а вітер все бив у прочинене вікно, приносячи до кімнати гарячий запах диму. Дівчина міцніше стиснула пальцями край підвіконня.

Перед очима раптом постала інша ніч. Не ця. Давніша.

Той самий запах гару. Той самий задушливий дим, який не давав вдихнути на повні груди. Той самий тріск дерева десь над головою.

Джейн різко відступила від вікна.

На столику біля ліжка лежала стара книга Байрона в темному потертому переплетенні - одна з небагатьох речей, що залишилися їй від матері. Останніми тижнями Наннетт читала їй цю збірку вечорами, коли гарячка не давала заснути.

Джейн схопила книгу майже несвідомо й притиснула до грудей так сильно, що шкіряна палітурка боляче вп’ялася в долоню.

Над містом знову вдарили дзвони. Важкий звук прокотився ніччю, і від цього Джейн остаточно повернулася до тями. Вона повільно провела пальцями по обкладинці книги, затримавши руку лише на мить, а тоді обережно поклала її назад на столик.