Розділ 14. Лист

У будинку від самого ранку пахло яблуками, свіжим хлібом і теплом сонячного дня, який уже встиг нагріти підвіконня й дерев’яні рами вікон.

Тітка Джорджіана сиділа біля столу й перегортала газету; тонкий шелест сторінок лунав у кімнаті повільно й спокійно. Містер Бесфорд розкладав свої записи, пересуваючи папери з тихим, добре знайомим шурхотом, який останнім часом чомусь особливо заспокоював Джейн.

За ці два тижні життя майже непомітно повернулося до свого звичного ритму. Ця думка змусила Джейн важко зітхнути і зробити ще одне коло по кімнаті, залитій сонцем.

Від родини де Лабрі кілька разів приходили звістки: спершу коротка записка з подякою, потім посильний, який забирав нову порцію порошків для Колетт. Дівчині стало значно краще, і Джейн щоразу ловила себе на тому, що ці новини приносять їй полегшення значно більше, ніж вона хотіла б визнавати навіть подумки.

Тим часом весна повільно переходила в літо. Повітря ставало густішим від запахів. У садах уже наливалися яблука; ще зелені, терпкуваті на запах, але важкі на гілках. За містом починали прокидатися лавандові поля. Одного разу Джейн ходила туди разом із Наннетт і довго стояла серед блідих кущів, вдихаючи сухуватий аромат молодого листя. Справжній цвіт ще не настав. Лаванді потрібен був час.

Тітка Джорджіана нарешті позбулася своїх тривалих головних болів. Нові краплі, над якими містер Бесфорд і Джейн працювали майже два місяці, здається, справді допомогли. Відтоді тітка щоранку згадувала ім’я лікаря Бесфорда з такою вдячністю, ніби він особисто повернув у дім сонце.

Але тоді до звичного букета ароматів домішувалося щось іще. Джейн зупинилася посеред кімнати й вдихнула повітря ще раз. Знайомий аромат торкнувся її майже миттєво. Сандал. Темна троянда. І той самий невловимий теплий відтінок, який вона вперше відчула того вечора біля тераси де Лабрі.

Серце мимоволі прискорилося.

- Вам щось принесли, мадемуазель Джейн, - озвалася Наннетт, виходячи з передпокою. - Посильний щойно приніс пакунок і лист.

Вона підійшла ближче, і аромат став ще виразнішим.

- Поклади мені до рук, будь ласка, - тихо попросила Джейн.

На її долоню ліг невеликий флакон із прохолодного темного скла, перев’язаний стрічкою. Разом із ним Наннетт подала щільний конверт.

Джейн повільно провела пальцями по паперу. Печатка ще зберігала ледь помітне тепло, ніби лист запечатали зовсім недавно.

- Конверт адресований містеру Бесфорду, - сказала Наннетт. - Від мсьє де Лабрі.

Містер Бесфорд вже підвів голову від своїх записів.

- Будь ласка, прочитай уголос, Наннетт, - мовив він. - Я, здається, знову залишив окуляри нагорі.

В той самий час з глибини кімнати долинув тихий шелест газети. Тітка Джорджіана, яка досі сиділа біля вікна, трохи підвела голову, і папір у її руках м’яко зсунувся, коли вона відклала його на коліна. Джейн почула це одразу. Вона не опустила голови і не змінила постави, але її пальці трохи сильніше стиснули флакон.

Наннетт вже обережно розгорнула листа і, трохи вирівнявши голос, почала читати.

“Лікарю Бесфорд,

Дозвольте мені ще раз висловити щиру вдячність вам і мадемуазель Джейн за допомогу, яку ви нещодавно надали моїй сестрі. Колетт уже майже повністю одужала, і в нашому домі ваші імена згадують із великою вдячністю.

Втім, цього разу я дозволю собі звернутися до вас із проханням дещо іншого характеру.

Від часу нашої останньої розмови я не раз ловив себе на думці, що мадемуазель Бесфорд володіє рідкісним даром відчувати аромати значно тонше й уважніше, ніж більшість людей, з якими мені доводилося працювати.

Її зауваження щодо моєї роботи виявилися напрочуд точними, і я мушу визнати, що відтоді неодноразово шкодував про неможливість почути її думку знову.

Саме тому я наважуюся просити вашого дозволу іноді звертатися до мадемуазель Джейн по пораду у справах, пов’язаних із роботою фабрики та створенням нових композицій.

Якщо це не видасться вам недоречним, я був би щиро радий бачити її на фабриці час від часу - не як гостю, а як людину, чий погляд і чуття можуть справді вплинути на нашу роботу.

Якщо ви не матимете заперечень, я дозволю собі завітати до вашого дому сьогодні ввечері, аби обговорити це особисто.

З повагою,

Домінік де Лабрі.”

Коли Наннетт дочитала листа, у кімнаті на мить запанувала тиша. Лише сторінка тітчиної газети тихо перегорнулася десь біля вікна.

Джейн так і залишилася стояти на тому самому місці, де її захопили зненацька пакунок і слова Домініка де Лабрі. Вона майже не помітила, як пальці самі собою відкрутили кришечку флакону.

Аромат ожив одразу.

Тепліший і глибший, ніж тоді в саду. Значно виразніший у повітрі кімнати, де не губився серед запахів трав, паперу й ліків. 

Джейн обережно нанесла краплю на зап’ясток і завмерла, чекаючи. Легкий вітерець із відчиненого вікна ворухнув фіранку й розніс тонку вуаль запаху по кімнаті.