Розділ 9. Запрошення

Спершу Джейн подумала, що просто перевтомилася. Повітря на терасі залишалося прохолодним і приємним. Вітер тихо ворушив виноградне листя над їхніми головами. Десь у саду коротко озвалася нічна пташка. Запах каменю, землі і троянд був чистим, ясним, майже заспокійливим.

Вона відчула це раніше, ніж зрозуміла. Світ ніби повільно стискався навколо неї. Звуки залишалися, але віддалялися один від одного. Простір перед нею звузився, наче довгий коридор, у кінці якого ще було трохи світла, але з боків все ставало темнішим.

Її пальці мимоволі стиснули холодний кам’яний поручень.

- Мадемуазель Бесфорд?

Голос Домініка прозвучав ближче і Джейн зробила обережний вдих. Це не допомогло, біль в скронях запульсував сильніше.

- Перепрошую… - сказала вона тихіше, ніж хотіла. - Мені, здається, потрібна хвилина.

Вона знала це відчуття. Хвилювання. Іноді воно стискало її зір так само, як втома або різке світло. Думка про фабрику, про лабораторії, про десятки нових ароматів, які вона могла б почути - раптом накрила її занадто швидко.

І разом з цим прийшов страх. А що, коли він зрозуміє?

- Чи могли б ви… - вона на мить заплющила очі, - покликати когось?

Він не рушив одразу - ніби вагався на частку миті, не бажаючи залишати її саму в цьому стані.

- Не хвилюйтеся, мадемуазель. Я буду зовсім поруч, - додав він швидко, і лише після цього пішов.

Кроки по кам’яній підлозі швидко віддалилися і Джейн залишилася сама. Вона обережно провела долонею по каменю поручня, відчуваючи шорстку поверхню під пальцями, намагаючись повернути рівне дихання.

За кілька хвилин у коридорі почулися знайомі кроки.

- Міс Джейн? - тихо озвалася Наннетт.

- Я тут, - відповіла вона.

Економка одразу взяла її під руку - м’яко і впевнено, як робила це багато разів раніше.

- Ходімо до кабінету, - вмовляла Наннетт тихим голосом. - Я покличу містера Бесфорда.

Коли вони рушили коридором, Джейн на мить озирнулася у бік тераси.

Вона не бачила Домініка чітко - лише силует. Але аромат його парфуму ще залишався поруч: тепла троянда з тим самим невловимим відтінком, якого вона так і не змогла розгадати.

~~~

Кабінет містера Бесфорда дуже швидко став продовженням його самого. Тут знайомо пахло травами, спиртовими настоянками й маззю для суглобів, і Джейн сама не помітила, як припинила тремтіти.

Наннетт допомогла їй сісти й поспішила покликати містера Бесфорда. За якусь хвилину двері відчинилися, і Джейн впізнала батька за кроками ще до того, як він наблизився.

Вона озвалася до нього водночас енергійно і заспокійливо, ще до того, як він встиг щось запитати:

- Все гаразд, тату. Просто я трохи перехвилювалася через такий грандіозний вечір, нічого більше.

Вона сама не була певна, чи її голос прозвучав достатньо переконливо, проте містер Бесфорд нічого не сказав. Вже наступної миті Джейн відчула знайомий, точний рух його рук лікаря.

Спершу він обережно взяв її за підборіддя й трохи повернув обличчя до світла свічок. Пальці торкнулися чола, затрималися біля скронь, перевіряючи жар, а потім легко підняли повіки, поки він уважно вдивлявся в її очі.

- Подивись-но на мене, - попросив він.

Джейн слухняно підвела погляд, хоча й знала, що перед собою побачить лише розмитий силует батька й тепле тремтіння свічкового світла десь за його плечем.

Містер Бесфорд нахилився ближче. Вона відчула знайомий запах трав і спиртових настоянок, який завжди залишався на його руках після роботи.

Пальці повільно і легко натискала вздовж її скронь до потилиці. Там біль відгукувався найсильніше, але Джейн нічого не сказала.

- Запаморочення є?

- Ні.

Він відступив лише на крок, прочинив вікно, впускаючи до кімнати прохолодне вечірнє повітря, а тоді знову взяв її за зап’ястя, перевіряючи пульс

- Просто дихай глибоко і якомога повільніше, - сказав він. - Все вже минулося.

Наннетт подала рушник, змочений прохолодною водою з легким трав’яним настоєм, і містер Бесфорд обережно приклав його до чола Джейн.

Холод одразу торкнувся шкіри, трохи стишуючи важкість у голові.

- Так краще?

Джейн повільно вдихнула й притисла тканину до скроні.

- Так, - її видих прозвучав важче, ніж вона хотіла. - Вибачте, що зіпсувала вам вечір, батьку.

- Ти нічого не зіпсувала, - заперечив він, все ще не відпускаючи її руки. - Навпаки. Коли ті аптекарі почули, що мене посеред вечора викликають до пацієнтки, я, клянусь тобі, дитино, вперше за весь прийом побачив у них щирий інтерес до медицини.

Вона навіть спромоглася всміхнутися, хоча аж ніяк ій не було весело.

- А я, здається, навіть не попрощалася з мсьє Лабрі.

Містер Бесфорд м’яко кивнув.