Розділ 7. Вечір балу

Ближче до вечора дім почав змінюватися, теж вбираючись до святкування. Спершу це були лише гучніші кроки в коридорі, голоси, що з’являлися й зникали, звук дверей, які відчинялися частіше, ніж зазвичай. А тоді все це поступово злилося в рівний, живий гомін.

Всюди запалили свічки; у високих канделябрах спалахнуло тепле світло, і воно одразу ожило в сріблі, розкладеному на столах. Вздовж перил і на кам’яних полицях з’явилися гірлянди з плюща й білих троянд, а між ними - вузькі стрічки кольору старого золота, які потроху ворушилися від протягів, коли хтось проходив коридором.

Найняті для такого вечора служники ще раз обійшли столи, вирівнюючи прибори й обережно розгладжуючи складки на важких скатертинах. Із кухні потягнуло теплом печеного тіста, прянощами й вином, а у вітальнях уже стояв тонкий аромат воску, свіжих квітів і дорогих парфумів, які почали приносити з собою перші гості.

Карети під’їжджали одна за одною, і кожна привозила нових гостей: у легших плащах, із запахом теплої дороги, з ароматами, що встигали випередити своїх власників. Служниці приймали накидки, вестибюль гудів голосами, сміхом, шелестом вишуканих тканин. Крізь прочинені вікна тягнуло м’яким вечірнім повітрям, і простір поволі теплішав, густішав, насичувався змішаними запахами парфумів.

Тітка Джорджіана зустрічала гостей особисто. Зібрана й урочиста у темно-зеленій сукні, з волоссям, укладеним із тією бездоганною простотою, що потребує значно більше зусиль, ніж здається, вона випромінювала спокійну впевненість людини, якій під силу будь-який прийом. Вона жартувала, робила компліменти, знайомила гостей між собою впевнено й без вагань, наче керувала невидимою партитурою. 

Джейн відмітила привітність тітоньки до всіх навколо себе. Вона подумала, що сама навряд чи змогла б так легко й невимушено тримати на собі стільки уваги, і з тихим задоволенням лишалася осторонь. Та повністю уникнути тітчиної опіки їй не вдалося: тітонька раз у раз кликала її, щоб представити черговим гостям.

- Моя племінниця, мадемуазель Бесфорд.

Імена лилися одне за одним майже без упину: гучні, урочисті, вимовлені з надмірною поважністю і так швидко, що ніхто не зумів би їх запам’ятати. Джейн чемно схиляла голову й відповідала короткими привітаннями, намагаючись утримати в пам’яті хоча б голоси, адже тепер саме вони ставали для неї обличчями людей.

Дехто звертався до неї з ввічливою цікавістю, ставив кілька запитань про переїзд чи кабінет її батька; дехто обмежувався формальним кивком і вже за мить зникав у загальному русі вечору. Вона відповідала з приязністю, добираючи слова, щоб жодна пауза не видала її хвилювання.

Лише інколи, коли потік гостей ненадовго стихав, Джейн раптом відчувала на собі легкий шурхіт тканини й згадувала, що цього вечора вона вдягнена зовсім не так, як звикла.

Сукня, яку тітонька наполягла пошити спеціально для балу, була з легкого шовку персикового кольору, що тихо шелестів при кожному русі. Джейн відчувала сукню передусім на дотик: м’який шовк лягав на плечі прохолодною гладкістю, а вузький корсет тримав спину рівно, змушуючи рухатися обережніше, ніж вона звикла. Все це дарувало нові відчуття і Джейн відмітила, що їй це радше подобається.

Насамперед тому, що до приїзду в Прованс у неї не було всього цього. Її сукні були простішими, зношенішими, знайомими до останнього шва. А тепер, завдяки тітці, її шафа наповнилася настільки, що іноді вона ловила себе на думці, ніби носить не власний одяг, а щось запозичене - щонайменше в герцогині.

І сукня на ній теж була частиною цього нового світу.

Наннетт того вечора витратила майже годину на її зачіску. Темно-каштанове волосся підняли високо на потилиці, склавши у складний вузол із переплетених кіс, і закріпили тонкими шпильками. Кілька пасом залишили біля скронь. Зачіска трималася бездоганно, але була трохи затісною, і від цього під шкірою час від часу з’являвся тихий пульсуючий біль, який Джейн терпляче ігнорувала.

Вона лише інколи торкалася скроні, ніби перевіряючи, чи все ще на місці ця складна споруда з волосся і шпильок, і кожного разу подумки уявляла, як довго Наннетт доведеться розплітати її вночі.

Голосів ж навколо ставало дедалі більше, і вони починали накладатися один на одне. Імена змішувалися, і за кілька хвилин вона вже не була певна, кому саме щойно відповідала. Згодом від надміру запахів і голосів в неї почало легко паморочитися в голові. Вона відчула, як аромати злилися в одну важку хвилю. 

Обережно, щоб не привертати уваги тітки Джорджіани, Джейн відійшла в бік, шукаючи відкрите вікно - їй був потрібен ковток свіжого повітря і трохи простору.

В коридорі було значно спокійніше. Тут пахло полірованим деревом, свіжим воском і тягнуло легкою ноткою лимонної цедри - на десерт тітка замовила свої улюблені лимоні торти. Джейн пройшла далі і зупинилася лише у прочиненого вікна. Музика з залу звучала приглушено, наче крізь тканину. Фіранки біля вікна ледь рухалися від протягу, впускаючи нічне повітря.

Джейн зупинилася, повільно вдихнула, і лише тоді відчула, що вона тут не сама. У прохолодному повітрі з’явилася знайома глибока нота темної троянди.

- Ви також вирішили перепочити від всіх цих ароматів? - озвався до неї знайомий тембр. - Складається враження, ніби сьогодні тут зібралися всі квіти світу, і прагнуть перекричати одна одну.

Джейн ледь усміхнулася, не обертаючись. Її знайомий садівник, як вона прозвала незнайомця з аптеки, виявився одним з запрошених на бал її тітки.