Розділ 6. Відкриті двері

Лікарський кабінет Бесфордів відкрився за три дні. За цей час вони встигли більше, ніж здавалося можливим: полагодили мідний дзвоник біля дверей, що раз у раз заїдав; перебрали коробки з інструментами й настоянками; відмили від пилу старі полиці; пересунули кушетку ближче до вікна, де було найбільше світла, і накрили її свіжими простирадлами, що ще пахли чистим полотном і слабким милом.

Джейн встигла обійти місцеві крамниці й лавки і повернулася з тим, що відразу наповнило простір новими запахами: сушеним розмарином, корінням валеріани, терпкою куркумою, пучками чебрецю, гіркуватою шавлією та кількома невеликими флаконами екстрактів, походження яких їй пояснювали довго й охоче. Вона розкладала їх так, щоб запахи не заважали один одному, і серед інших поставила привезену з собою майоранову олію - на згадку про матір - і лавандову, свою улюблену, що допомогла їй під час подорожі.

Лише після цього вони з батьком розклали по полицях флакони й акуратно підписали кожен, так, щоб вся ця нова система залишалася зрозумілою і для нього.

З камфори, олії перцевої м’яти й ментолу Джейн швидко приготувала нове масло від головного болю і приступів, і тепер знову носила його з собою; та перш ніж закрити флакон, додала до нього краплю лавандової олії  більше для настрою, ніж із потреби. Новий 

Джейн проходилася кімнатою, торкаючись столу, країв полиць, холодного скла й гладкого дерева - запам’ятовувала простір. Вона вже знала, де лежать простирадла, де стоїть кожен з ліків, і як звучить дзвоник, навіть якщо його легко зачепити рукою. Кімната поступово ставала для неї такою ж зрозумілою і впорядкованою, як і решта приміщень.

Глибокий вдих і Джейн оголосила, що все готове. 

Відчинилися вони з самого ранку.

На Джейн вже красувався чистий фартух, ще хрусткий від крохмалю, з рівно зав’язаними стрічками на спині. Тканина тихо шаруділа, коли вона рухалася, і це чомусь подобалося їй і додавало впевненості.

Вікна вона відчинила навстіж, щоб повітря занесло перші запахи весни до кабінету. Джейн сіла на низький стілець біля вікна й узялася до гербарію: повільно вкладала сухі рослини, пальцями перевіряючи, чи не зламалась жилка, чи не осипався край. Для неї це місце пахло деревиною, ментолом і теплим воском. Коли прийшов батько, додалися запахи чорнил, паперу і випічки, яка була на сніданок.

Все було готове і вони чекали на перших пацієнтів. За домовленістю з мсьє Арно, він переказував всім своїм відвідувачам про новий кабінет, тому Бесфорди чекали з надією, і дещо з піднесенням. Джейн вперше за довгий час дозволила собі подумати про майбутнє в позитивному ключі.

А тоді вони чекали далі.

Містер Бесфорд стояв біля вікна й раз у раз пригладжував волосся. За кілька годин Наннетт принесла їм обід; подала його на натертому латунному підносі, що знайшовся в підсобці. Їжа вже трохи вистигла - розігріти її було ніде, - але вони і не звернули на це уваги. Їли повільно, більше мовчали.

Джейн час від часу виходила надвір, ніби вдихнути повітря, але насправді слухала вулицю, намагаючись спіймати кроки, голоси, бодай натяк на зупинку біля дверей.

- Мабуть, всі зайняті роботою… - вкотре мовив містер Бесфорд, хоч сам у це не дуже вірив.

- Або не довіряють “приїжджим”, - зітхнула Наннетт, прибираючи після обіду. - Тут всі знають одне одного до десятого коліна. Навіть корови і ті знайомі одна з одною.

Наступного ранку було так само. Тиша. Лише вітер раз у раз торкав дзвоника, і той дзенькав без потреби, мов насміхаючись.

На третій день з’явився тільки поштальйон. Він переплутав вулиці, довго вибачався й залишив їм на згадку буклет про добриво для лаванди.

- Ми збанкрутіємо вдруге, - спробував пожартувати містер Бесфорд. Голос його тремтів. - І цього разу, навіть не встигнувши відчинитися.

Джейн мовчки чекала на будь-яку зміну. В ній знову ворухнулося знайоме - тривога через нудне очікування, відчуття, ніби світ проходить повз. Вона машинально торкнулася полиці з флаконами, перевірила кришечки - чи всі були на місці, чи всі щільно закручені.

Раптово задзеленчав дзвоник і всі троє водночас підвели голови.

Містер Бесфорд миттєво випростався й рушив до дверей, намагаючись приховати поспіх; Джейн зосередилася на звуках по той бік порогу.

Двері відчинилися.

- Ах, - пролунало знайоме. - Я так і думала.

На порозі стояла тітка Джорджіана.

Вона неквапливо зайшла, зняла рукавички й оглянула кімнату з уважністю господині балу. Її погляд ковзнув по охайній обстановці, і нарешті зупинився на обличчі брата.

- Отже, - мовила вона спокійно, - місто досі не збагнуло свого щастя.

Містер Бесфорд кашлянув.

- Поки що ні, Джорджіано. Та, можливо, ніхто не очікує, що я справді тямлю в своїй справі…

Тітка кивнула, ніби лише підтвердила власні припущення.

- Я гадаю, це не медична проблема, брате, - продовжила вона. - Це питання правильних знайомств.

Вона підійшла до столу й легенько постукала пальцями по латунному підносу.

- У нашому містечку довіряють не тому, кого рекомендує аптекар, що торгує милом, а тому, кого запрошують за свій стіл.