Розділ 2. Останнє попередження

Джейн повернулася додому у звичний час, тримаючи в руках загорнутий у папір пиріжок зі шпинатом і цибулею - пекар сказав, що це його “весняна фантазія”. Хоча до весни ще було далеко, Джейн вже відчула новий аромат і подумала, що батькові той справді має сподобатися.

Та щойно вона переступила поріг, то зрозуміла, щось було не так. Повітря в домі здалося їй важким і нерухомим. Джейн зупинилася, прислухаючись, і тільки тоді осягнула: не було чути звичних звуків. Ні потріскування каміна, ні батькового наспівування, ні кроків Наннетт у коридорі.

- Наннетт? - покликала вона.

Але старенька економка не озвалася. Замість цього десь в глибині будинку щось глухо грюкнуло, а потім пролунало довге, втомлене зітхання.

- Батьку?

- Джейн… це ти…ти вже… - його голос винирнув з кабінету. Він здавався стурбованим, таким, наче містер Бесфорд не одразу згадав, як правильно говорити.

Джейн квапливо зайшла до кабінету. Ще з порога відчула різкий, знайомий запах - спирт. Мабуть, батько збирав нову настоянку. Джейн зробила крок вперед і під ногами щось хруснуло.

Терпкий аромат звіробою долунав до неї, настоянка густо пролилася на килим. Джейн мовчки нахилилася й навпомацки знайшла розбитий флакон. Обережно вона підняла з уламків найбільший і піднесла до обличчя.

- Що сталося, батьку? Ви в порядку?

- Ох, дитино моя, покинь те і краще не чіпай. Я сам все приберу, а ти поріжешся.

Але її проворні руки вже зібрали всі уламки докупи. Пальці трохи затрималися на холодному склі, перш ніж вона викинула все в смітник.

- Нічого страшного, батьку, я в перчатках. Я принесла вам пиріжок з новою начінкою, - вона обірвала фразу на півслові, відчувши напруження в кімнаті. - Але ви схвильовані. Вам краще присісти. Чи з вами все добре?

Містер Бесфорд відкрив один з флаконів, якими був заставлений його кабінет (Джейн впізнала за запахом заспокійливе), випив вміст і лише тоді присів за свій стіл.

- Я…я не хотів тебе турбувати, - нарешті сказав він. - Думав, що впораюся сам.

Він перевів подих.

- Ми в боргах, Джейн. І якщо до кінця місяця не розрахуємося за будинок і лабораторію… - він не договорив.

- Я так не хотів тебе турбувати. Вірив, що впораюся. Я отримав листа, останнє попередження від кредиторів. Це все той займ на нову центрифугу, пам’ятаєш? І нові ваги, всі ці витрати. Я сподівався, що буде більше замовлень. Але, здається, в моді тепер трав’яна вода й “чисте дихання”... - він зморщився. - Ці гомеопати з часом знищать медицину.

Джейн відчула, як у грудях щось повільно стиснулося. Вона нічого не сказала - лише сіла в крісло, тепер тримаючи ледь теплий пиріжок обома руками, так і не знявши з нього паперу.

- Але, тату, що ж ми робитимемо?

Містер Бесфорд знову зітхнув.
- Вперше в житті я не знаю. Але я щось вигадаю, я обіціяю тобі.

Джейн майже не слухала його слів, лише збентежено міркувала, притиснувши до себе вже майже холодний пиріжок. Містер Бесфорд в цей момент схилився над столом, збираючи з підлоги розсипані рахунки. Вона чула цей шурхіт, який страшенно дратував. Їй закортіло закинути всі ті паперу до вогню. Але натомість вона спитала.

- Ми ж можемо когось попросити про допомогу? - несміливо почала вона. - Тітка Елеонора з Йорку завжди була до нас приязна. І кузен Томас... він тепер адвокат, правда?

Батько зітхнув, не підводячи голови.

- Елеонора пише лише на Великдень і Різдво, та й то - віршами. А Томас... - він злегка зморщився. - Востаннє ми бачилися на похороні твого діда. Він тоді сказав, що “наша гілка” не має нюху на успіх, пам’ятаєш?

- Пам’ятаю, батьку, - криво всміхнулася Джейн. 

Вона нарешті розгорнула папір і поклала пиріжок на стіл, сподіваючись бодай на миттєвий проблиск настрою. Але її батько дивився у вікно, ніби там він мав побачити відповідь на всі запитання.

- Тату, скажи чесно, ти вважаєш, нам варто продати лабораторію? Це ж нас врятує, так?

Він помовчав. Потім знову сів, поклавши долоні на стіл.

- Це крайній крок. Без неї я - не лікар. А ти - не мій неоціненний помічник. Ми втратимо не тільки роботу... Але якщо не знайдеться іншого виходу, - він зітхнув так голосно, що Джейн й сама зітхнула у відповідь - можливо, доведеться.

Вона дивилася в бік полум’я в каміні з широко розплющеними очима. Відчувала, як світло і тепло зігрівають її лице, але попри все, воно застигло наче маска. В ній боролися тривога і рішучість - настільки сильні, що навіть полум’я вже не здавалося страшним.

- Тоді мусимо щось придумати. Можна дати оголошення, що ми беремо приватні замовлення. Або, може, ти напишеш декільком пацієнтам, які були тобі вдячні?

- Напишу. Звичайно що напишу…Хоча зараз всі захоплені порошками з квітів кульбаби й лікувальними віршами.

Він зітхнув, а потім вперше за день подивився на доньку з турботою:

- Це все мої клопоти, Джейн. Я б волів, щоб вони тебе не хвилювали. Та, здається, життя вирішило інакше. Не переймайся, я щось придумаю. Просто я зрозумів, що більше не можу вдавати, ніби все гаразд.