Розділ 1. Ніс лікаря Бесфорда

Місто М. мало для неї особливий аромат. Навіть взимку, коли сніг на вулицях перетворювався на брудну кашу, й мороз як міг затикав ніс, вона завжди знаходила в повітрі ту суміш запахів: гарячий хліб з пекарні на розі, підсмажене насіння, терпку шкірку апельсинів і масло м’яти, яким натирали віночки на дверях перед святами. Джейн Бесфорд добре знала своє місто за його ароматами - так само, як інші знали його за вивісками й фасадами.

Ось і того дня вона, як завжди, неквапно йшла знайомими вуличками. Її кроки здавалися трохи обережнішими ніж у інших, але тут до цього давно звикли. Ніхто вже не звертав уваги на те, як Джейн обходить лід чи калюжі, не дивлячись собі під ноги - ніби знала про них наперед. Але вона й не потребувала цього.

Прогулянка її видалася тривалою і мороз як міг розрум’янив щоки Джейн. Дівчина вдихнула крижане повітря з особливою насолодою - у ньому завжди ховався якийсь новий, ледве вловимий відтінок. І так вона бачила світ. Місто відкривалося їй не назвами вулиць чи обличчями містян, а великими плямами світла й кольору. Будинки підіймалися темними формами на фоні неба, вікна світили теплими або холодними прямокутниками, а люди пропливали повз неї рухомими силуетами, що ніколи не мали чітких рис. Джейн не вдивлялася в них - все марно, натомість вона слухала. Кожен з них мав свій ритм кроків, свій тембр голосу, свій запах. За цим вона їх й розпізнавала.

Раптом двері поруч з нею відчинилися, і повітря навколо Джейн змінилося. Пахнуло прянощами і теплом, хтось цокнув склянкою, а десь у глибині задзенькотів металевий совочок. Джейн посміхнулася: вона точно знала, де перебуває. 

- Міс Джейн, мила, ось вам свіжої здоби на обід, - гукнув її хазяїн пекарні ще до того, як вона встигала підійти ближче.

Вона впізнала його по шурхоту фартуха і теплому, маслянистому повітрю, що виповзало з пекарні назустріч. Джейн з радістю приймала дарунок, віддячуючи тому свіжими краплями від алергічних приступів, які підготувала разом з батьком.

Всередині пекарін затишно пахло маслом, теплим яйцем і дрібкою ванілі - свіжа здоба ще парувала. Джейн, узявши маленький шматочок, притискала його до носа й мружилася від задоволення.

- А ви б спробували дрібку меленого кардамону, - підказала вона. -Зовсім трішечки. Він не переб’є смаку, тільки зробить його теплішим.

І пекар дослухався. За якийсь тиждень його здоба вже мала новий відтінок. Варто було зауважити при покупцях, що це міс Джейн запропонувала новий смак, як хліб зникав з полиць. А сама Джейн Бесфорд лиш кивала головою і насолоджувалася своїм маленьким таємним мистецтвом.

Після ранішніх справ, вона любила повертатися додому довгою дорогою і заходити до інших аптекарських крамниць. Там зазвичай стояли банки з засушеним листям, олії в кришталевих флаконах, коробочки з бальзамами. Аптекарі добре знали і Джейн, і її батька - місцевого лікаря - і дозволяли їй насолоджуватися ароматами і вивчати їх. Бо вона могла підказати чи добре просушили чебрець, або чим підмінено ромашку в дешевому настої.

А вдома на неї чекала найприємніша з усіх суміш ароматів: терпки настоянки і теплий воск, яким запечатували крихітні баночки з ліками. Батько Джейн, містер Джозеф Бесфорд, саме працював у своєму кабінеті. Власне, звідти і тягнуло чудовими ароматами. 

Вона підійшла ближче до дверей. У каміні потріскувало яблуневе поліно. Вся кімната була сповнена звичними ароматами, а ще - особливим теплом, що зберегли їхні родинні стосунки. І хоча інших близьких родичів Бесфорди не мали, вони цілком задовольнялися суспільством один одного.

Мороз, який ще хвилину тому кусав їй щоки й ховався у складках шарфа, тут відступив, розтанув разом зі снігом на черевиках. Джейн скинула тепле пальто з високим коміром і залишилася у довгій сукні кольору молочного шоколаду, яку обтягнув пастельний шалик. Її темно-каштанове волосся було заплетене у косу й акуратно складене в низький вузол на потилиці - просту зачіску, яку вона часто робила сама звичними рухами пальців. У відблисках вогню волосся іноді віддавало теплим, майже мідним полиском. Кілька тонких пасом вислизнули біля скронь, пом’якшуючи риси її обличчя: вигин губ, трохи підняте підборіддя і ті уважні сіро-блакитні очі, широко розкриті у марній спробі увібрати в себе цей світ.

Ввечері Наннетт - економка Бесфордів і, по суті, їхня єдина опора в домі - розпускала зачіску Джейн і довго розчісувала волосся перед сном. Вона змочувала гребінь краплею розмаринової олії або м’ятної настоянки, і кімната поволі наповнювалася тихим, свіжим ароматом трав. Джейн сиділа нерухомо, дозволяючи пальцям Наннетт повільно розплутувати пасма, що за день сплелися одне з одним, і слухала, як за вікном стихає їх містечко. Вона любила ці запахи понад все - вони нагадували їй сад після дощу, зелене листя і літо, яке завжди повертається. І ще більше вона любила той момент, коли батько заходив побажати надобраніч і завжди звав її “моя квіточка.”

- Джейн, люба, подай мені, будь ласка, маленьку склянку з настоєм арніки, - покликав містер Бесфорд, і вона виринула зі своїх думок. Він не відволікався від власних зошитів, над якими працював при світлі каміну і свічок. - Вона ліворуч, третя полиця, синя кришечка.

Джейн добре знала, про що саме йдеться. Протягнута рука, і от вже флакон у батькових пальцях.

- Чудово. Знову після балу приходили вельмишановні леді, - батько весело посміхався, звернувшись до Джейн. Вона відчула як голос лунав в її напрямку і підвела обличчя щоб посміхнутися у відповідь. - Місіс Брентон просила щось від головного болю, а місіс Грінвуд - “зволожувальний бальзам, щоб не видно було зморшок, бо вік вже, як каже чоловік, не той”.