Крок крізь брехню

Тиша в квартирі була незвично гучною. Вона не лякала — вона промовляла. Про втрати. Про вибір. Про мене. Я вже мала остаточний план дій. За два дні Віктор повернеться з відрядження, а сьогодні я підготуюсь до наступного кроку. Потрібно знайти юристку, яка вестиме справу від мого імені й захищатиме мої інтереси. Завтра ж я подам заяву про розлучення.

Я підійшла до ноутбука, ввела пошуковий запит і вже за кілька хвилин опинилася на сторінці молодої юристки. Не стала шукати когось іншого — інтуїція підказувала, що саме вона допоможе мені. Для дзвінків було ще зарано, тож я лише зберегла її контакт у записнику й вирішила зателефонувати вдень.

Заряджена енергією змін, я пішла готуватися до робочого дня. Розлучення розлученням, а працювати за мене ніхто не буде. Теплий душ і звичні жіночі ритуали освіжили не лише тіло, а й думки. Негатив розчинився, залишивши по собі лише гіркуватий осад. Я потягнулася, мов кішка, підморгнула собі в дзеркалі й тихо прошепотіла: «Ти все зможеш».

На кухні запах сніданку розбудив Алісу. Вона підкралася, щоб налякати мене, і я мало не впустила сковорідку. Подруга розсміялася й одразу взялася допомагати накривати на стіл. За млинцями ми обговорювали плани на день, я розповіла їй про юристку й свої наміри. Згодом я вже стояла біля виходу — гарно вбрана, з легким макіяжем. Ми з Алісою вийшли з під’їзду й розійшлися кожна у своїх справах. Я запустила двигун і рушила до студії.

День минав швидко. Між створенням квіткових композицій та обідньою перервою я зателефонувала юристці. Вона погодилася взятися за мою справу й запропонувала зустрітися в кав’ярні неподалік від її офісу.

Коли я вперше побачила Вікторію, мене охопило дивне відчуття — ніби я вже знала її, чула про неї. Елегантна брюнетка сиділа за столиком, зосереджено перебираючи папери. Я підійшла ближче, привіталася й сіла навпроти.

— Ти виглядаєш виснажено. Але водночас у твоїх очах є рішучість. Це добрий знак, — сказала вона, вдивляючись у мене.

Я кивнула, ковтаючи клубок у горлі.
— Я більше не можу. Він зрадив, і тепер я хочу, щоб усе закінчилося. Хочу подати на розлучення так, щоб він дізнався вже після того, як документи будуть у суді.

Вона відставила чашку капучино й нахилилася ближче.
— Це можливо. Ми підготуємо позовну заяву, додамо копії паспорта, ідентифікаційного коду, свідоцтва про шлюб. Подамо до суду, і вже звідти він отримає офіційне повідомлення. Тобі не доведеться нічого пояснювати особисто.

Я відчула, як напруга трохи спала.
— А якщо він почне тиснути? Він завжди змушував мене відчувати провину навіть тоді, коли винен був він.

Вікторія сумно усміхнулася, але її голос звучав твердо.
— Я знаю. Він намагався зробити те саме зі мною. Не зрада, не інтрижки — він просто хотів переробити мене під себе, зробити зручною й слухняною. Але я вчасно пішла. І тепер можу допомогти тобі пройти цей шлях без страху.

Я здригнулася від несподіванки.
— Ти… теж була з ним?

— Так. Колись. Але я вийшла з тих стосунків до того, як вони зруйнували мене. І тепер я знаю, як він діє. Він буде тиснути, ображати, можливо навіть погрожувати. Але в суді це не матиме значення. Там важливі лише факти.

Я вдихнула глибше, відчуваючи, як у грудях з’являється простір.
— Дивно… Він колись згадував тебе. Але зовсім не такою. Постійно сипав претензіями, звинувачував у нібито холодності, казав, що ти не цінувала його зусиль. Тепер я бачу — це були лише вигадки, щоб виставити себе жертвою.

Вікторія похитала головою.
— Саме так він і працює. Перекручує реальність, щоб виглядати правим. Я не була холодною — я просто не дозволила йому зламати мене. Він майстер маніпуляцій, брехун, який уміє переконати навіть близьких у власній версії правди.

Я відчула, як її слова відгукуються в мені болем і водночас полегшенням.
— Тепер розумію, чому я так довго сумнівалася у власних відчуттях. Він змушував мене думати, що проблема в мені.

— Це його улюблена тактика, — відповіла вона твердо. — Зробити жінку винною, навіть коли винен він. Але тепер ти бачиш правду. І це твоя сила.

Я вдихнула глибше, відчуваючи, як у грудях з’являється простір.
— Тоді давай почнемо. Я хочу свободи.

Вона відкрила папку з документами й кивнула.
— Почнемо прямо зараз. Ти вже зробила найважливіший крок — вирішила. Далі я проведу тебе через усі процедури.

Я дивилася на неї й відчувала, що вперше за довгий час не сама. У шумі кав’ярні, серед запаху кориці й кави, народжувалася моя нова історія.