Крапка над моїм "ми"

Чортів Віктор. Як він міг так зі мною вчинити? Від спогадів про наше минуле ставало огидно; сльози котилися по обличчю і обпікали щоки. Та світлина назавжди закарбувалася в пам’яті разом із відчуттям безпорадності та розчарування. Скільки ж я жила, не здогадуючись про його інтрижки?

«Сльозами ділу не допоможеш», — подумала я, трохи заспокоївшись, і вирішила повертатися до роботи, одночасно плануючи, як діяти по поверненню додому. Час тягнувся інакше, мої рухи стали автоматичними, ніби я робот, що виконує чітку послідовність команд. Та це не вплинуло на результат; правда, сьогодні він не приніс того задоволення, що раніше. Кур’єр забрав останній букет, годинник наближався до восьмої, тож я попрощалася зі своїм місцем спокою й повернулася в квартиру, яка дотепер була моїм затишним притулком. Зараз я не уявляю, які емоції нахлинуть там на мене, але знаю точно — це місце стане останнім, куди захочу повертатися.

Дорогу додому я майже не пам’ятаю. Думки й увага були зовсім не там, де потрібно. Сірий осінній вечір здавався ще похмурішим, повітря — густим і важким; люди, що гуляли вуличками парами, дратували ще більше. Я ніколи не була злою людиною, ніколи не підживлювала заздрості, та сьогодні, коли ілюзія щасливого життя розбилась з тріском, що дзвенів у голові, мене дратувало все і всі.

З неабиякими зусиллями піднялася на свій поверх і довго стояла перед дверима, вагаючись, чи відчиняти. Йти було нікуди: подругам я не хотіла говорити в такому стані, батьки загинули шість років тому, тож залишилися лише я й квартира, що роздирає серце своїми спогадами, варто тільки переступити поріг. Легкий шлейф ранкової кави додав гіркоти до болю; перед очима знову постала та бісова фотографія: його руки, задоволений вираз обличчя і неприхована хіть. Я притулилася спиною до холодного металу дверей, поволі сповзла униз і накрила нова хвиля розпачу й жалю, але плакати вже не мала сили.

Підійшла до ванної, змусила себе роздягнутися й пішла під душ, сподіваючись на полегшення, на очищення і відчуття меншої брудності. Соколовський лапав тих дівок, що проводили з ним ночі в готелях, а потім, як нічого й не було, повертався додому і цими ж огидними руками торкався мене. Він прибирає волосся від лиця так, ніби не пестив іншу; цілує, тримаючи за талію, а думками залишається з кимось іншим.

Віктор ніколи не був особливо романтичним або показно велелюбним, і я не вважала це тривожним. Люди різні, не варто чекати однакового рівня емоційності від кожного; тож наші стосунки я бачила нормальними. Та, заглиблюючись у спогади, я зрозуміла: моя непохитна довіра не помітила, як змінилося його ставлення. Раніше він проводив більше часу зі мною, цікавився моїми планами й прогресом у бізнесі; в останні місяці його тон став холоднішим, спілкування звелося до сухих відповідей, часу на прості розмови ставало все менше. Відрядження й затримки на роботі стали регулярними. Невже я була така сліпа й не помічала цього?

Душ дав ясність: я налаштована рішуче — на розлучення. За кілька днів цей козел повернеться додому, мабуть і не підозрюючи про витік його секретної інформації. Часу обмаль; потрібно винайняти квартиру й перевезти речі до його приїзду. Плакати буду потім. А поки що — начувайся, Соколовський: ти пробудив стихійне лихо у вигляді жінки.