Пролог

— Евеліно! — чую чоловічий голос позаду, одночасно з грюканням вхідних дверей. Відчуваю пронизливий погляд у спину й повільно обертаюся. Переді мною — наче закам’янів мій без п’яти хвилин колишній. Єдине, що наразі відрізняє його від статуї — оскаженілі очі, що бігають туди-сюди, груди, які стрімко здіймаються щосекунди, й вилиці, що судомно сіпаються від злості.

Я дивлюся на цю картину й уїдливо посміхаюся одними лише куточками губ.

— Що? — з награною невинністю запитую я, додаючи: — Ти не на жарт розлючений, милий. Щось сталось?

— Евеліно, чорт забирай! Що це в біса щойно було?! — майже гарчить він.

— Про що саме ми зараз говоримо, котику? Про те, як ти безцеремонно увірвався до моєї студії? — продовжую вести свою гру, не даючи йому жодного шансу на контроль.

— Це зовсім не смішно, люба! — сичить у погрозливому тоні. — Твої слова перед тим, як ти увійшла сюди — ось про що ми. Чекаю пояснень.

— Мені здавалось, ти достатньо розумний, щоб зрозуміти сказане. Диву даюсь, як з таким рівнем мислення твій бізнес досі не прогорів, — намагаюся вкусити його якомога сильніше словами, хоча всередині все палає й щемить. — Я йду від тебе, Соколовський. Назавжди. Вчора я подала документи на розлучення. Речі зібрала й перевезла на орендовану квартиру ще до твого повернення з відрядження. Тож більше нас нічого не пов’язує. Іди геть — з моєї студії, з мого життя.

— Ти вирішила перекреслити все, що було між нами, навіть не поговоривши зі мною? Просто поставити крапку? — його обличчя набуває кольору гранату, здається, от-от лусне, як перетягнута кулька. Він витримує довгу паузу, обмірковуючи все, й нарешті видає: — Ти ще пошкодуєш про це, стерво. Я перетворю твоє життя на тортури!

Віктор різко обертається й крокує до виходу. Двері за ним гучно зачиняються.

Я нарешті дозволяю собі видихнути. Невже цей покидьок справді думає, що після всього, що він зробив, має право вимагати пояснень — ще й у такому тоні? Я жила останні кілька років, не підозрюючи, яку змію пригріла на грудях. Вона жалила мене з холодною точністю, не відчуваючи жодного докору. Можливо, в нього просто немає совісті. А може — ніколи й не було.