Пролог

Невелика передмова. Ця книга із занадто не ідеальними героями. Вона показує іншу сторону життя, яка може не сподобатись вам. Вона заглядає в очі правді та зриває маску з брехні. І, якщо ви не готові з цим зіткнутись, кразе закрити її прямо зараз.

Стукіт її підборів було чути у просторому коридорі. Була тиша, але вона розуміла, що її чекають. Не можуть не чекати. Дати це інтерв'ю її благали сотні, ні, тисячі різних журналів, телеканалів та блогерів. Але вона твердо стояла на своєму. До сьогоднішнього дня.

Щось в ній змінилось. Ніби, перемкнуло чи, що? Але, це й не важливо. Головне, і хвилинами моторошне те, що вона зараз тут. І їй доведеться пригадати свою історію відпочатку. Страху минулого вже не було. Її, вже великий проміжок часу, лише смішить усе те, що вона пережила, але ж тоді було не до сміху...

Вона відчиняє двері та потрапляє у милу кімнатку. З синім килимом, м'якими іграшками, чаєм та ковдрами. Її вже чекають камери та інтерв'юер.

- Фу. Можна було зробити все не так миленько? Ця вся дитяча маячня не для мене, - казала вона, стоячи у чорній сукні, яка зовсім не пасувала до цього інтер'єру.

- Вибачте, але я дізналась про це місте за 10 хвилин до початку і не встигла нічого замінити. Хіба що можемо перебратись у кабінет директора. Він дозволив і, до речі, буде, щось не звичне, - вона обожнювала коли заради неї люди робили усе. Вони постійно виконували її забаганки.

Загалом... Всіх створінь вона важала слабкими. Адже, навіть найвищу людину, яка сама собі хазяїн можна було поставити на місце. Ті ж самі страхи могли зробити це всього за дві секунди. Але наша героїня нікому і ніколи не розповідала про все це. Як можна самому розповісти про свої найслабкіші місця?

Але, як вже казали, її думка змінилась, тому зараз вона сидить у роскішному чорному кріслі та починає розповідати про себе з самого початку.