Квартира номер тринадцять

Розділ 1. Ключі від тринадцятої

Ключ був важкий, холодний і старий, з візерунчастою голівкою, потемнілою від чужих долонь. Нотаріус поклав його на стіл переді мною так обережно, наче боявся, що той вкусить.

— Вітаю з покупкою, пані Ясень.

Я усміхнулася і стиснула ключ у кулаці. Двадцять сім років я жила в чужих місцях: у бабусиній кімнаті з килимом на стіні, в гуртожитку з тонкими стінами, у знімних квартирах, де господарі приходили «просто перевірити». А тепер у мене було своє.

Квартира номер тринадцять. Вулиця Зимова, сім. Третій поверх старої австрійської кам'яниці з високими вікнами і левовими мордами над брамою.

І ціна, від якої в банку в мене двічі перепитали, чи я правильно вписала суму.

Того дня у Львові йшов дощ. Не злива, а той дрібний, наполегливий жовтневий дощ, який не падає, а просто висить у повітрі і за п'ять хвилин робить тебе мокрою до кісток. Бруківка на Зимовій блищала, як риб'яча луска. Таксист вивантажив мої коробки просто під браму, буркнув щось про вузькі вулиці і поїхав.

Я стояла посеред свого життя, складеного в дванадцять картонних коробок, і не знала, з якої почати.

— Пані Мирославо! Ви ж зовсім промокли.

Пан Аврелій Завадський вийшов із дверей свого антикварного салону на першому поверсі. Високий, сивий, у темному пальті, яке сиділо на ньому так, ніби його шили ще за Франца Йосифа. Саме він розповів мені про цю квартиру. Я реставрувала для його салону старі молитовники та альбоми, і якось за чаєм він між іншим сказав, що на третьому поверсі продається житло, а власники хочуть позбутися його якнайшвидше.

— Без мене ви б цих сходів не подолали, — він легко підхопив дві коробки разом. — Ходімо. Ліфта тут не було ніколи, і, сподіваюся, ніколи не буде. Ліфт убиває душу будинку.

Під'їзд пахнув вогкістю, старим деревом і чомусь сушеними травами. Дерев'яні сходи скрипіли під ногами на різні голоси: третя сходинка тихо, сьома жалібно, дванадцята з таким звуком, наче хтось зітхнув. Чавунні поруччя звивалися виноградною лозою. На вітражі між другим і третім поверхом була зображена жінка з лілією в руках. Скло в неї на обличчі колись тріснуло, і тріщина проходила точно через очі.

На майданчику другого поверху ми мало не зіткнулися з невисокою літньою жінкою у синьому халаті. В руках у неї було відро і швабра.

— Пані Стефо, знайомтеся, — пан Аврелій ввічливо нахилив голову. — Наша нова сусідка. Купила тринадцяту.

Жінка подивилася на мене. Потім на коробки. Потім знову на мене, довго, уважно, так дивляться на людину, яка щойно сказала, що збирається пірнути в ополонку.

— Тринадцяту, — повторила вона.

— Так, — я усміхнулася якомога привітніше. — Мирослава. Можна просто Мира.

Пані Стефа нічого не відповіла. Вона мовчки перехрестилася, підхопила своє відро і пішла вниз, а сьома сходинка жалібно скрипнула їй услід.

— Не зважайте, — м'яко сказав пан Аврелій. — Стефанія працює тут двірничкою вже років сорок. Вона в усьому бачить знаки. Минулого тижня їй наснилося, що голуби на даху склали з себе хрест.

Я засміялася. Але, коли ми піднялися на третій поверх, я помітила на одвірку тринадцятої квартири ледь помітний хрестик, видряпаний чимось гострим. Хтось колись дуже старався, щоб його не зафарбували.

Квартира була такою, як я її запам'ятала, коли приходила на огляд, і водночас іншою. Тоді тут ще стояли меблі попередньої власниці, і все здавалося тісним, захаращеним. Тепер кімнати були порожні, і в порожнечі вони стали величезними.

Високі стелі з ліпниною. Паркет «ялинкою», потемнілий і подекуди потертий до сірого. Кахляна піч у кутку вітальні, біла з синіми квітами. Три високі вікна, за якими дощ малював на шибках свої напівпрозорі візерунки. Пахло пилом, старим папером і ледь-ледь чимось солодкуватим, як засохлі пелюстки в забутій книжці.

— Ну от, — пан Аврелій поставив коробки на підлогу і обтрусив рукави. — Ваше королівство, пані Мирославо.

— Дякую вам. Справді. Не знаю, як би я...

— Пусте. — Він усміхнувся, і біля очей зібралися теплі зморшки. — Добрим сусідам треба триматися разом. Як облаштуєтеся, заходьте до мене на чай. Я заварюю з чебрецем, мене так ще бабуся вчила. Від нього добре спиться у новому місці.

Він вийшов, і двері за ним зачинилися з глухим, важким звуком.

Я залишилася сама.

До вечора я встигла розпакувати чотири коробки, помити вікна у вітальні й двічі розплакатися від щастя, сидячи на підлозі серед газет і скотчу. Чайник закипав на маленькій електроплитці, яку я привезла з собою. Ліжко поки що замінював матрац, кинутий на підлогу в спальні.

Спальня була найменшою кімнатою і найдивнішою.

Насамперед через дзеркало.

Воно займало майже половину стіни навпроти вікна: високе, на зріст дорослої людини і ще трохи, у важкій рамі з темного, майже чорного дерева. Хтось дуже давно вирізьбив на ній виноградне листя, грона, тонкі вусики лози. Схожі на ті, що звивалися на поруччях у під'їзді. Скло було старе, трохи хвилясте, з тим сріблястим відтінком, який мають лише дзеркала, зроблені задовго до моєї бабусі.

Ріелторка на огляді сказала, що дзеркало не знімається.

— Його колись вмурували в стіну, — пояснила вона, не дивлячись на нього. — Попередні власники пробували відкрутити. Не вийшло. Але воно ж гарне, правда? Антикваріат.

Тоді я погодилася, що гарне.

Тепер, у сутінках, коли за вікном уже засвітилися ліхтарі, а в кімнаті ще не було жодної лампи, воно здавалося мені не гарним, а… уважним. Наче не воно відбивало кімнату, а кімната відбивалася в ньому, бо так було заведено.

— Нісенітниці, — сказала я вголос, і власний голос прозвучав у порожній кімнаті надто гучно.

Я підійшла ближче. Моє відображення підійшло мені назустріч: худорлява дівчина в розтягнутому светрі, темне волосся, зібране абияк, пляма пилу на щоці. Втомлені очі. Звичайна я.

Я стерла пил зі щоки. Відображення теж.

А потім я помітила напис.

Він був видряпаний на внутрішньому краю рами, там, де дерево стикалося зі склом, так дрібно, що я побачила його лише тому, що схилилася надто близько. Літери були нерівні, поспішні, наче хтось писав шпилькою або кінчиком ножиць.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше