Кутюр без правил

Прощавай зірко

Мене звати Ела Бенефіт 

Ще вчора я була впевнена, що моє життя - Це саме та казка, про яку мріє кожна маленька дівчинка. Камери, спалахи, кутюр, папарації, подіум, сукні в яких можна забутися. Мій день починався не з кави а з макіяжу. Мій дім був не квартирою а гримерки, літаки ,готелем з видом на місто, яке ніколи не спить.  

Я жила моделінгом. 

Але все хороше рано чи пізно закінчується, а саме цим літом все змінилося. 

  • Ела сідай - сказала Марго, засновниця та головний креативний директор агенства Etoile Models. 

В її кабінеті завжди віяло кавою, ліліями та дорогими парфумами. В неї на столі завжди декілька нових журналів з моделями агенства, я там була найчастіше.  

Я сіла навпроти неї та вперше почуяла що щось не так 

       -  Що сталося? -  спитала я 

Марго навіть не підняла на мене очей, клацала щось в ноутбуці, коли я запитала тільки тоді вона глянула на мене. 

  • Ми отримали пропозицію від Maison Noir 

Я розсміялась 

  • Ти серйозно? Maison Noir ? Ти ж знаєш, що це... 
  • Знаю - перебила вона - Це найкраще агенство у світі моди. І вони моя крихітка хочуть тебе  

На секунду я забула дихати. 

Не може бути Maison Noir. 

Це ж мрія кожної дівчинки, яка хоч раз тримала в руках модний журнал. Місце де народжувалися легенди. Місце, звідки виходили ті, чиї імена знають навіть ті, хто ніколи не цікавився модою. 

  • Вони хочуть мене? - перепитую я, не вірючи в це до кінця. 
  • Так. Але є умова  

Я підняла брову  

  • Яка?  

Марго відвернулась знову до ноутбуку. 

  • Вони ще хочуть купити твій контракт. Повністю 

У кабінеті стало помітно тихо 

  • Тобто... ви мене продаєте?  
  • Ела, це не мак мало звучати  
  • А як це має звучати - Я різко встала, та підішла до панорамних вікон а Марго залишилась в мене за спиною - Я  це агенство поставила на ноги, я тут з шіснадцяти і ви зі мною вийшли на світову арену. Це агенство зробило мене той, якою я є зараз. 

Марго встала та підішла до мене, поклавши на моє плече руку 

  • Ти станеш більшим брендом - сказала Марго - Це шанс, який отримують одиниці. 
  • А що вам буде від того?  

Вона повернула мене до себе. 

  • Ела, я прошу тебе погоджуйся. Ти справді на це заслуговуєш, ми всією командою та всіма моделями дякуюємо тобі що ти була з нами що ти вибрала саме нас. Зараз в нас великі проблеми з показами, не факт що ми в цьому сезоні зможемо випустити вас на подіум. Модні будинки дуже скорочують агенстава та тільки самі  сильні будуть брати участь. Тільки тому що в нас є ти, наших моделей не зможуть взяти - вона замовкла - і якщо ми продамо твій контракт ми отримаємо більше грошей ніж від показів.  

Ось воно. Я знала, що мода - жорстокий бізнес. Знала що за красивою картинкою завжди стоять контракти, відсотки, просто неймовірна конкуренція та вистоюють тільки сильніші. Але чомусь я думала, що Etolie Models - Це інше. Що тут я не просто рекламе обличчя. Що тут моя сім'я. 

  • Добре - тихо сказала я - Коли я маю їхати? 
  • У п'ятницю 
  • Сьогодні середа 
  • Я знаю 

Я кивнула, хоча всередині все кричало 

  • Дякую за ... чесність  

І вийшла з кабінету, не дочекавшись відповіді. 

Коли закрилися двері в моєму серці щось обірвалось. Я так хотіла бути там, коли я туди тільки прийшла мені мені було не легко бо талановитих дівчат було багато а проходили тільки які були самими стійкими. Але за вісім років років роботи я стала лицем агенства, бо це не перший раз коли мене хотіли купити але мене не продавали бо я підписувала контракти на мільйони тисяч доларів та це приносила величезний відсоток агентству. Але я вдячна Марго що взяла мене тоді бо як тільки я прийшла в мене було багато помилок та факапів але попри все вона вірила в мене та ми разом з нею пробивалу цю індустрію.  

В п'ятницю до Etaile Models  я прийшла раніше ніж зазвичай. 

Кабінет Марго ще був зачинений, а в коридорах панувала та особлива тиша, яка буває тільки перед великими змінами. Я відчинила двері своєї гримерки й на мить завмерла. Усе було на місці. Мій стіл, дзеркало з лампочками, шафа з сукнями, коробки з взуттям, купа журналів із моїми обкладинками. Але тепер усе це вже не було моїм. Я почала складати речі повільно, ніби сподівалася, що час теж сповільниться. Першою в сумку лягла улюблена чорна сукня — та сама, в якій я вперше з’явилася на подіумі. Потім улюблені джинси, кілька светрів, косметичка, зарядка, фото з першої зйомки. 

Я знайшла маленьку коробочку з квитком на перший показ, де я працювала моделлю. На ньому ще був мій старий номер телефону й пляма кави від того ранку, коли я так хвилювалася, що пролила каву на програму. Я провела пальцями по краю квитка. 

— Ну й дурниці, — прошептала я, хоча в горлі вже стояв клубок. 

Далі я склала сукні, взуття, прикраси. Зняла зі стіни фото, де ми з командою сміялися після зйомки. На ньому Марго тримала келих шампанського, Міа робила гримасу, а Лео показував язика в камеру. 

Коли я вийшла з гримерки, у головному залі вже зібралися всі. 

Стилісти, візажисти, фотографи, менеджери, асистентки — люди, з якими я провела стільки ранків, ночей, зйомок і показів, що вони давно перестали бути просто коллегами. 

Міа першою підійшла до мене. Вона намагалася усміхатися, але очі в неї були мокрі. 

  • Якщо я дізнаюсь що ти забула робити стрілки - сказала вона - я особисто прилечу та добре нагадаю. Елочка моя зірка я так буду сумувати. 

Я обійняла її. ЦІ обійми були такими теплими та затишними, я знала що вони є моїм домом. 

— Ти й так прилетиш, навіть якщо я все пам’ятатиму. 

— Обов’язково, — прошепотіла вона мені у волосся. — І ти теж прилетиш. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше