10 глава, Макс

10 глава

Макс.

Ми зайшли у ресторан. Нас адміністратор посадив за столик біля відчиненого вікна. З вікна видно пляж і океан, все як завжди, бо ми далеко не пішли. А зайшли у ресторан готелю. Ми почали читати меню. Я подивився на Аню. Вона дуже уважно читала меню.

- Щось вибрала?

- Ні

- Я пропоную нам випити вино, якому віддаєш перевагу? Червоному чи білому?

- Червоному

- Добре — я посміхнувся.

Обід у нас пройшов цікаво. Багато дізнався про Аню. Але з неї треба було витягувати так сказати інформацію. Задавати питання. Інакше вона б нічого про себе не розповіла.

Аня виявилась цікавою дівчиною. Я ще ніколи не зустрічався з такою дівчиною як вона. Сподіваюсь, що це буде між нами не просто курортний роман, а щось більше. Цікаво, в якому ж вона місті живе. Багато що про неї дізнався. Але одного все ж вона не сказала. Де живе Аня, я гадки не маю. Але точно, що не у Києві. Бо казала, що з провінції. Та з якого міста не сказала.

Вечір.

Ми підійшли до номеру Ані.

- Дякую за цікавий день — сказала вона мені

- Це тобі дякую — я підійшов до неї. Ми почали цілуватись. Не дивлячись, що ми згадали про ту ніч. Це не дало приводу нам не поцілуватись знову — як ти дивишся на те, щоб завтра знову погуляти разом?

- Ммм, приваблива пропозиція. Я напевно погоджусь

- Тоді зустрінемось завтра о десятій біля ресторану, поснідаємо разом. А після підемо гуляти

- Добре. Ну, що мені вже час... до завтра

- До завтра — вона зайшла у номер. А я пішов у свій номер. Зайшов, Дена в номері ще не було. Я вирішив піти у душ. Зайшовши вже у душ і включивши воду, я почув як двері номеру закрились. Мабуть, що друг повернувся. Та за дверима я почув якісь дивні звуки. Я швидко вийшов з душу, витерся і одягнувся. Вийшов з ванної кімнати. І побачив, що Ден з Марго лежать на дивані і цілуються. Сьогодні від Ані дізнався, що у її подруги є чоловік. То вона виходить йому зраджує. Не весело взагалі. Сподіваюсь, що Аня сказала мені правду про розлучення. Бо у мене на відмінну від Дена є принципи. Я не зустрічаюсь з одруженими жінками. Це якось не правильно.

Вони не звернули на мене уваги. Я тихенько вийшов з номеру. І пішов у бар, щось випити. Бо бути у номері... я точно там зайвий. Я підійшов до ліфта і натиснув кнопку. Ліфт зупинився, відкрились двері. З ліфта вийшла якась пара. Я зайшов у ліфт. Побачив там дівчину, яка мені була начебто знайома. Я її десь бачив, а де? Не пам’ятаю. Вона подивилась на мене і почала посміхатись.

- Максе, це ти?

- Перепрошую, звідки ви знаєте як мене звати?

- Ну, ти даєш — дівчина підійшла до мене — я ж Маруся, в одному класі з тобою вчились

Я посміхнувся, бо згадав її.

- Оце так несподіванка. Що ти тут робиш?

- Я тут працюю адміністратором. Зараз моя зміна вже закінчилась

- То ти вільна?

- Так

- Тоді давай посидимо у барі, поговоримо

- Я саме туди і йду

Ліфт зупинився. Ми вийшли разом і пішли у бар. Замовили коктейлі, А після сіли неподалік барної стійки. Нам принесли коктейлі. Ми почали пити і розмовляти.

- Як там твій батечко? Як завжди не дає спокою?

- Так. Ледь вирвався відпочити. А тебе твій як сюди відпустив?

- Я з ним посварилась

- Через що? — запитав я здивовано

- Він сказав, що я ні на що не здатна. І не зможу сама заробляти гроші. Вирішила отримати візу на роботу в Америці. І як бачиш працюю тут

- Давно?

- Вже півроку, але сьогодні була перша зміна після відпустки. Батько ні разу не зателефонував. А мама дзвонить регулярно. Перший місяць переконувала мене повернутись додому. Але я не захотіла. Це б означало, що батько правий. Але це не так

- Ти як завжди. Не змінилась зовсім... як була вперта так такою і залишилась — сказав я, Маруся почала сміятись.

- Ти це і в школі мені казав. У тебе характер теж не краще

- Згоден... давай вип’ємо за зустріч ― ми зробили по ковтку.

- Ти давно бачився з однокласниками?

- Давно. Навіть не пам’ятаю як вони виглядають — я почав сміятись

- Я це вже помітила. З кимось зустрічаєшся?

- Вже так. Познайомився тут з однією дівчиною. А ти?

- У мене є хлопець — Маруся подивилась на годинник — о, він зараз повинен приїхати за мною

- А де ви познайомились з ним?

- Він американець. Ось думаємо у наступному місяці переїхати жити на континент. Саме у Сан-Франциско

- О, був там. Гарне місто

- Це точно. Мій хлопець звідти

За декілька хвилин до нас підійшов цей американець. Я з ним познайомився. Ми посиділи з ним хвилин сорок. І вони пішли. А я пішов у номер, сподіваючись, що у номері вже немає Марго.

Я зайшов у номер. І справді Марго вже не було. А друг сидів на дивані і щось дивився у телефоні.

- Як побачення пройшло?

Я зробив вигляд, що не бачив їх у номері.

- Чудово пройшло. А твоє?

- Моє так само добре. На яхті плавали, а після пообідали разом. Ще були на пляжі. А ви де були?

- Ми теж обідали у ресторані, були тут у номері. А до цього гуляли містом

- Зрозуміло. А дивишся зараз що — я підійшов до дивану і сів біля Дена.

- Та, таке. Новини дивлюся. Так багато цікавого за цей час сталося

- Що саме?

- Наші батьки разом провели якийсь захід. Ось почитай — Ден дав мені свій телефон. Я почав читати, заголовок новини був такий “Бізнесмени Кириленко Макар Богданович та Руденко Віталій Григорович провели благодійний захід для дітей сиріт”

- Тепер батько буде казати, ти повинен був бути там зі мною — сказав я.

- Не твій один так буде казати. Мій такої ж думки

Ми почали розмовляти про цей захід і про наших батьків. Про це цікаво розмовляти. Та на таких заходах знаходитись нудно. Все одне й теж саме.