3 глава, Аня

3 глава

Аня.

Ранок.

Вчора я цілий день... майже цілий день лежала на пляжі. Декілька разів навіть плавала. На пляжі виявилось дуже багато людей. Це трохи не комфортно. Але що зробиш, зараз літо і тому всі приїхали на відпочинок. Ввечері трохи пройшлась містом. Тут все таке дороге. Добре, що у мене є гроші. Не дарма збирала їх. З кожної зарплатні відкладала по десять тисяч. І за декілька років назбиралась така сума, що можна відпочивати на таких дорогих островах як Гаваї місяць. Що в принципі я і збираюсь робити. А що головне у готелі сніданки безкоштовні, головне не забути взяти квиточок. Який і дає можливість снідати безкоштовно. А знаєте, що цікаво? Це велика, ну просто дуже велика різниця у часі з Україною. Аж тринадцять годин. Це виходить, що там вже вечір. А тут тільки почався ранок.

Прокинулась я о сьомій ранку. Накинула на себе готельний халат, трохи розчесалась, після зробила собі каву та вийшла на балкон. Вікна з номеру виходять на океан. Я зайшла на балкон і сіла у крісло. Як це класно, тепленький океанський вітерець гуляє островом. І так стає добре. Я пила каву і дивилась на пляж і на хвилі океану. Які підходячи до берега розбиваються об нього. А на пляжі розставляють шезлонги. Готуються до приходу туристів. Та й місцевих, що у відпустці. Допивши каву, я поставила чашку на столик і підійшла до огорожі балкону. Стала і почала далі спостерігати за людьми, які на пляжі. О, вже і перші відвідувачі з’явились. Одна пара вже зайняли перші два шезлонги. А до речі, оренда шезлонгу коштує тут дорого.

За декілька хвилин я зайшла у кімнату. Почала збиратись на сніданок, який вже почався. Виявляється я на балконі просиділа майже годину. Одягла коротеньку сукню фіолетового кольору і балетки. Звісно могла одягти туфлі на каблуці, але не захотіла. Подумала, що в них буде не зручно гуляти по місту. Взяла сумочку і вийшла з номеру. Перед цим повісила значок на ручку двері “Не турбувати”. Не хочу, щоб хтось заходив у мій номер.

Поснідавши гавайською стравою. Я пішла гуляти по місту. Тут так багато магазинчиків з сувенірами і просто з якимось одягом чи взуттям. Я вирішила зайти в магазин одягу. Зайшовши у приміщення на мене подивився продавець і привітно посміхнувся. А потім сказав традиційне гавайське вітання “Алоха”. Я почала дивитись одяг. Хоч відпустка всього другий день. А мені вже хочеться купити собі якийсь одяг. Щоб потім згадувати цей відпочинок. Щось мені здається він буде не забутнім. Вибравши собі дві сукні, я пішла у примірочну. Першу сукню, яку я поміряла була жовтого кольору з намальованими помаранчевими квітами. Дуже красива. Але ціна на нього пристойна. А виглядаю я у ньому ну просто шикарно. Друга сукня червона... просто червона без ніяких малюнків. Вона на мене була велика. У мене взагалі розмір S. Тому напевно ця сукня і видалась мені великою. Тому я не вагаючись купила жовту сукню.

Люблю ходити по магазинам, тому зайшла ще в декілька. Але нічого там не купувала, бо товар мені там не сподобався.

Подивилась на годинник. Вже перша година дня. На вулиці спека. Винести таку спеку не можливо. Я зайшла у перший ліпший бар. І замовила там напій. Почала його пити. Біля мене сидів якийсь хлопець. Теж щось пив і клацав щось у телефоні. Він відвів погляд від телефону і подивився на мене. А потім посміхнувся. Мені здалось, що він зараз зі мною заговорить.

І мені це зовсім не здалось...

- Привіт — я раптом почула українську мову. Українська мова на Гаваях? Що? Я тільки посміхнулась — як тебе звати?

- Так не терпиться з кимось познайомитись, що заговорив з першою ліпшою? — запитала я

- Ну, чому ти так? Просто хочу з тобою познайомитись

- Я в барах не знайомлюсь — я зробила останній ковток напою. Встала та вийшла з бару. Ненавиджу, коли хтось ось так намагається зі мною познайомитись. Бо це не перший випадок. Мені одного такого вистачило. Місяць тому я від цього чоловіка позбулась.

Я вийшла на вулицю та пішла у готель. Хочу трохи відпочити від спеки та й взагалі трохи втомилась від цього шопінгу. А той хлопець, ох і не полюбляю я ті бари після знайомства і швидких тих стосунків, які були у нас з Русланом. В першу ж ніч наробили ми справ, так сказати. Прокинулись в одному ліжку. Тепер стараюсь багато не пити. Бо це ні до чого хорошого не доводить. Добре, що не завагітніла від цього випадку, а то б було дуже “весело”.

Я зайшла у готель. На мене звернув увагу адміністратор. Він покликав мене до себе. Я до нього підійшла.

- Добрий день

- Добрий день — я посміхнулась

- Ми кожному нашому відвідувачу даруємо ось такий буклет — він протягнув мені цей буклет — тут можна почитати про заходи, які відбуваються у нас. Про різні екскурсії. Сподіваюсь, вас щось зацікавить

- Дякую, я обов’язково почитаю. Можна отримати ключ від номеру 2015?

- Так, звісно

Адміністратор посміхнувся і дав мені мій ключ. Я пішла у свій номер. Зайшовши у номер, першим ділом я прийняла душ, а потім лягла на ліжко і почала читати той буклет. Перша сторінка прям натякала на, те, щоб відкрити цей буклет. Я відкрила і почала читати. Хм, у цього готелю так багато розваг. На пляжі можна замовити таке як політати на парашуті над океаном. Треба буде скористатися такою можливістю. А, ще тут буде дискотека, та ще й не одна. І навіть сьогодні буде. Треба піти, хочу трохи потанцювати, розслабитись. А зараз відпочину від прогулянки містом.