2 глава, Макс

2 глава

Макс.

Що таке бути під прицілом камер знаю не з чуток. Для мене це як бути під прицілом дула пістолету. Не те, що страшно. А якось не комфортно. А все тому що мій тато відомий бізнесмен у столиці. Його знають всі... всі журналісти цього міста. Це доставляє дискомфорт мені. Кожен день бачу одного чи двох журналістів, які прагнуть щось і запитати. Знайти якусь інформацію, щоб підірвати репутацію мого тата та й мою також. Хоча у мене репутація не дуже. Не раз мене тато сварив через мої гулянки з друзями у барах. Де журналісти мене також діставали. І були дуже цікаві заголовки у газетах по типу “Син відомого бізнесмена був помічений з якоюсь дівчиною у клубі” чи то “Син відомого бізнесмена збив дівчину на тротуарі”. Хоча цього ніколи не було. Так, я полюбляю швидку їзду на своєму кабріолеті. Та я їжджу дуже обережно. А ця стаття збісила мого тата так, що він у мене забрав ключі від машини і взагалі сидів я під домашнім арештом. Максимум куди я міг вийти так це на балкон. І за цим слідкували працівники нашого будинку. Сидів ось так тиждень. Пам’ятаю як мені було нудно. До болі нудно. Та, що поробиш втекти це був зовсім не вихід. А то ці журналісти побачать мене десь. Потім надрукують статтю і тато мене зразу знайде. А мені цього не треба. Не хочу я отримати ще один термін домашнього арешту.

Сьогодні у нас дома черговий фуршет. Тато якійсь з дитячих клінік закупив новітнє обладнання. Так тепер з цього приводу у нас фуршет. Ніколи не розумів навіщо вони. Щоб підтримати свою репутацію? Не хочу я бути на цьому фуршеті. Але прийдеться. Зараз я стою на другому поверсі і дивлюсь як у залі метушаться офіціанти розставляючи різні напої та страви у вигляді канапе.

- Максиме Макарович — почув я голос жінки, яка працює у нашому будинку. Я подивився на неї — вас просять підійти до телефону

- Зараз прийду — я відволікся від спостерігання за офіціантами. Спустився на перший поверх. І підійшов до телефону. Взяв слухавку.

- Слухаю

- Синку привіт — почув я голос батька

- Привіт

- Пам’ятаєш про сьогоднішній фуршет? І ти взагалі де?

- Я дома... і дуже добре пам’ятаю про фуршет. Тільки що дивився як все готується до нього. А ти коли будеш?

- Скоро... Ти ж пам’ятаєш, що фуршет почнеться за дві години. Якщо я до цього часу не приїду, то зустрінь гостей

- Добре — я зітхнув.

- Ну, все. До зустрічі — тато поклав слухавку. І весело ж. Напевно все ж прийдеться мені зустрічати цих гостей. Адже коли тато каже “скоро”. То це може бути коли завгодно.

Минуло дві години. Я переодягнувся у костюм. І вийшов до зали. Подивився у вікно. До нашого будинку вже почали приїжджати гості. А тата все немає. Як я і думав, гостей прийдеться зустрічати мені.

Зустрівши всіх гостей, я пройшов у зал. Багато хто вже розмовляли між собою, пили напої та їли канапе. Невдовзі приїхав тато. Я вийшов його зустрічати. Як тільки но побачив, що його машина заїхала на подвір’я.

Тато вийшов з машини.

- Нарешті приїхав — сказав я

- Всі вже у залі?

- Так. Вже як годину. Тільки одного тебе чекаємо

- Ну тоді давай не будемо гаяти часу. А підемо до гостей. Бо вже час все починати

- Тату — я подивився на нього

- Що?

- Після фуршету, я хочу поїхати відпочити — тато зупинився та подивився на мене

- Ти як завжди. Як початок літа так тебе вітром зносить. А ти ж знаєш, що ти потрібен мені тут

- І все ж проти ти чи ні я все-одно поїду

Тато мені нічого не сказав, лише пішов далі. Я звісно ж пішов за ним.

Почалась офіційна частина. Нудна офіційна частина. Тато почав розповідати про новітнє обладнання та якій клініці він подарував його. Всі його уважно слухали. Серед гостей були і журналісти. Які кожної хвилини робили фотографії. Які потім розмістять в газетах. Буду не здивований, якщо вийде стаття навіть у жовтій пресі.

Нарешті це все закінчилось. У мене літак через дві години. А я ще досі не зібрався. Не дивлячись, що тато проти мого відпочинку. Та що там, він завжди проти. Сам не відпочиває і іншим не дає. Всі в нашому будинку працюють у суцільному стресі, якщо тато дома. Всі з ним носяться як з кришталевою вазою. Та мені це зовсім не подобається.

Я зайшов у свою кімнату, зняв цей костюм. Нарешті можна розслабитись, а то костюм мене сковує. Переодягнувшись, я склав необхідні речі. Сів у свій кабріолет та поїхав до аеропорту. Перед цим подзвонив другу аби забрав мою машину зі стоянки. Щоб користувався машиною поки мене не буде. Сподіваюсь він її не розіб’є.

Друг приїхав до аеропорту швидко. Я віддав йому ключі. І сам полетів на Гаваї. Номер у готелі я забронював ще три тижні тому.

Долетівши до острова Оаху, де знаходиться місто Гонолулу. Заселився у готель. І зразу пішов у номер. Втомився... спочатку цей фуршет, потім довгий переліт. Це втомлює. Тому зайшовши у номер, я впав на ліжко і зразу заснув.