ГЛАВА 1
-Так, приходьте через три тижні. Ні. Зараз я не можу. Чому? Тому що в мене перша законна відпустка за чотири роки роботи! - роздратовано проричала в трубку і скинула дзвінок.
Голова знову розболілася і я, зціпивши до болю зуби, полізла в сумку по таблетки.
Як же все невчасно... Спочатку застуда, потім цей ідіот і, ось тепер, ще на клієнта накричала.
-Амелія Олександрівна? - заглянула до кабінету секретарка .- Усе гаразд?
-Так, Саша, все нормально. Але, думаю, буде краще, якщо я піду додому раніше.
-Так, гаразд. Всього доброго, Амелія Олександрівна.
.... "Доберуся додому я не скоро" - думала я, стоячи в заторі завдовжки в кілометр. Голову звично смикнуло.
Уже тиждень простий грип вилікувати не можу. Казала бабка, йти в мед, так ні, мене потягнуло в будівельний. От пішла б у мед і була б зараз лікарем, змогла б на раз-два вилікувати застуду, а так я можу лікувати, тільки як бабуся - травками.
"Потрібно заїхати в супермаркет, прикупити смачненького" - подумала я, коли виїжджала на потрібну трасу. Видимість була погана, снігопад валив лопатами, змушуючи знизити швидкість.
"Схоже, тільки мене" - промайнула думка, коли в бік машини, прямо туди, де сиділа я, влетів позашляховик.
Тіло пронизав жахливий біль, у голові задзвеніло, а очі накрила темрява.
Ніколи не думала, що моє життя закінчиться ТАК.
"Я хочу жити! Я дуже хочу жити! Дайте мені ще один шанс!!! "
*****
Прокинулася я різко. Ось я, начебто, сплю, а потім різкий біль у тілі змушує скрутитися і застогнати.
- О, Пресвяті, вона прокинулася! - вигукнув чийсь голос і мене змусили лягти. - Містер Ронк, Містер Ронк!!!
Жіночий голос продовжував кричати, а я знову поринула у темряву.
...Друге пробудження було набагато успішнішим. Очі слухняно розплющилися, і погляду постала біла стеля. Я в лікарні? Скосивши погляд нижче, побачила квіткові стіни і старий, точніше, старовинний комод.
Це точно не лікарня.
Зліва від нього такі ж раритетні двері й вікно з... гардинами (??), праворуч були ще одні двері, менші за перші, і далі стіл, різьблений, зі схожим стільцем. Усі меблі нагадували речі з минулого або королівських покоїв.
Хоча....В королівських багатшими будуть. Придивившись трохи краще, побачила потертості й вади у всього, а стародавні штори були ще й брудними.
Закінчивши огляд, вирішила встати й одразу відчула біль. Спина боліла пекельно, наче по ній молотком били.
"Або рахували нею сходинки..." - з'явилася думка й одразу виник спогад на підтвердження.
"Молода дівчина в простій сукні стояла спиною, розмовляючи з типовою білявкою, в такому ж вбранні. Ось блонді посміхається і штовхає брюнетку в груди. Дівчина відступає назад і, втративши рівновагу, злітає з широких сходів, рахуючи кожну сходинку."
Брррр.... Жахливо...
Я все ж встаю і дрібними кроками йду в бік маленьких дверей, перевірити підозри. Як підказує пам'ять (а чи моя?) там ванна кімната. Так і виявляється, маленька кімната з раковиною, невеликою ванною і відхожим місцем за шторкою, де було виявлено звичайний не помітний унітаз. На стіні, над раковиною, висіло дзеркало. З нього визирала .... я, але молодша, років на десять, блідіша і стрункіша, набагато стрункіша, а ще, по обидва боки від обличчя, звисали два сиві пасма...
Значить, я попаданка... Ось це пападос...
Сумно чи прикро не було, я була щаслива! Мене почули і дали шанс! А я зроблю все, що б не профукати його.
У тому світі мені було двадцять вісім, без чоловіка чи хлопця, без дитини, без родичів, бабуся померла вісім років тому, і без подруг, лише робота, робота, і робота. Шкодувати було ні про що.
Зате причин для радості - море!!!
Щасливо посміхнулася блідому відображенню і сказала:
- Ну здрастуй, Амелія Сард!
*****
Після ванни я заснула і снилося мені життя Амелії, тобто вже моє.
Амелія була першою дитиною, народилася в місті на півдні. Батько доньку любив, а мати терпіти не могла і тому в сім років дитину віддали в пансіонат при храмі в північній частині країни. Коротше - в дірі якійсь, адже потяг(!), туди ходив раз на місяць, а дирижаблі(!!) і того рідше. У пансіоні навчалися дівчатка-сироти або діти, яких батьки просто позбулися, відправивши в глушину.
Мелі вчилася старанно і за п'ятнадцять років старанного зубріння була найкращою на курсі. І зараз їй було двадцять два роки, але через худорлявість, вона виглядала як шістнадцятирічна...
Найцікавіше тут була - магія!!! Справжнісінька, із заклинаннями, рунами та іншими деталями, але вона була.
У Амелі дар був нижчим за середній і це дуже її хвилювало. Загалом одного разу вночі вона провела якийсь заборонений ритуал, але нічого не вийшло, а наступного дня після сварки з Джессікою (блондинистою стервочкою) і падіння, в її тілі опинилася я. Ось така ось історія. Точніше її початок...
...Ранок почався з візиту лікаря. Щойно я прокинулася, до кімнати, не постукавши, зайшла міс Тірн - вихователька нашої групи, а за нею - містер Ронк - цілитель.
-Доброго ранку, Амеліє. Містер Ронк, огляне тебе, - промовила пані і, давши добролікарю, присіла на стілець.
-Доброго ранку, міс Сард! Як самопочуття, нічого не болить?" - з добродушною посмішкою поцікавився дідусь.
-Доброго ранку, містере Ронк. Усе гаразд, тільки спина болить.
-І не дивно. Ви ж нею всі сходинки перерахували. Думав, що ви не прокинетеся. Хвала Пресвятим, милували й повернули до життя. - він говорив і паралельно водив наді мною руками, - Тож зараз я пропишу вам одне зілля, і за кілька хвилин біль мине, хребет зростився, та не скрізь правильно, ось воно і виправить це, - відповів цілитель і, діставши флакон, попросив випити, а коли прохання було виконано, відкланявся.