Кожне крижане серце здається таким лише на перший погляд

Чепурна карета мчала засніженими вуличками невеликого гірського містечка, що саме поринало у п’янкі вечірні сутінки. Людмила заворожено дивилася на компактні охайні будиночки, яскраво освітлені торгівельні ятки та усміхнених перехожих, які проминали повз її зір. В одній руці вона тримала келих грайливого рожевого вина, а за іншу її тримав…

Людмила різко повернула голову, бажаючи поглянути на чоловіка, що сидів поруч. Це точно був саме чоловік, вона ще ніколи півчому не була такою впевненою. Та його обличчя було настільки невиразним, що як вона не силувалась розгледіти його риси у тьмяному надвечір’ї, нічого не вдавалося. Ще й цей дратівливий звук невідь звідки взявся і все наближався, докучаючи, мов велетенський ґедзь.

Раптом і так нечітке обличчя почало віддалятися, розпливатися, ніби пляма того ж таки вина на білосніжній скатертині і врешті геть зникло. Зате огидний звук залишився, навіть посилився, замінивши собою і ошатну карету і тихе гірське містечко.

- Та що ж це таке, - пробурмотіла Людмила, підводячи важку голову з подушки і усвідомлюючи хто вона та де, - не так і багато коктейлів вчора випила, щоб аж така мильна гидота мені вважалася. Добре, що всього лише сон, бо ще б знудило… Та йду-йду, - це вона зверталася вже до телефону, що нестримно продовжував дзижчати на туалетному столику.

- Ало, Люсь, тільки не кажи, що досі спиш! – долинув до неї бадьорий голос подруги як тільки вона взяла слухавку, - майже полудень останнього дня року!

- Ну і? – байдуже протягнула Люда, падаючи назад до ліжка, - і як би це мало завадити мені відсипатися в законний вихідний?

- Та годі тобі, коли ти встигла перетворитися на таку ханжу? – не вгавала вона.

Світлана, з якою Людмила товаришувала ще зі школи. Русява пухкенька оптимістка, що з однаковим виразом обличчя неодноразово рятувала покинутих кошенят і сунулась на гурт очманілих малоліток, коли ті пробували наїжджати на її меншого братика. Словом, пройшли вони разом і Крим, і Рим і мідні труби. Однак минулого року вона одружилася зі своїм Ромчиком і дружба відразу якось… Не зникла, ні, проте суттєво преобразилася і стала для Люди некомфортною. Ото ніби сидиш ти на званій вечері для толерантних осіб за столиком для двох, але підсіла туди третьою. Все б нічого - оточуючи лагідно до тебе всміхаються і по плечику ніжно поплескують, однак додаткового прибору ніхто не доставляє. От і залишається тобі за обідом втішатися виключно чужою толерантністю. Далеко не саме приємне відчуття.

- І не думай віднікуватися, ми з Ромчиком на тебе ввечері чекаємо, - тараторила Світлана на одному подиху, цікаво, як довго вона ото щебече, бо Люді здалося, ніби вона знову ненадовго провалилась в марення, - ти не думай, що ми тебе із жалю запрошуємо, он також двоюрідний Ромчин брат завітає…

- О це вже ні, - аж підхопилася дівчина на ліжку, - ти не зводитимеш мене ні з родичами, ні з сусідами, ні з колегами чи навіть ворогами!

- Добре-добре, - відразу позадкувала подруга, - просто особисто до мене приїзди, посидимо, поговоримо, як в добрі старі часи. Вже більше року минуло, як ти розійшлася із…

- Світику, - тихо, проте наполегливо перебила вона товаришку, зручніше вмощуючись на постелі, - життя моє тим і прекрасне, що я не знаю точно, що робитиму наступної миті. Якби я хотіла банальної вечірки в сімейному колі, подалася б до батьків. Якби прагнула трешу з незнайомцями красенями, гайнула б до нічного клубу. Про те, що розійшлася сама знаєш з ким, ще ні разу відтоді не пошкодувала. А так я ще ніжусь у ліжечку щаслива тим, що не зобов’язана цілий день гарцювати з закляклою спиною на кухні, намагаючись вдовольнити апетити якогось самця. Краще проведу цей вечір із Жаданом, саме вчора придбала його нову книгу.

- Ну-ну, - піддразнила її Світлана, - колись і я так думала. Словом, як начитаєшся, намулявши боки, і зголоднієш – а це точно станеться, бо ж не мордуватимеш ти свого тілечка кількагодинним готуванням, дарма що також маєш непоганий апетит, приїзди, ми лягати не збираємося аж до ранку.

- Матиму на увазі, мамцю, бувай! – і вона відкинула телефон, хоч могла знайти ще безліч залізних аргументів на свій захист.

Поговорити про старі добрі часи… Що ж, з доброго не залишилось майже нічого, а зі старого хіба що сама Людмила, яка гордовито називала себе «тридцятилітньою самодостатньою жінкою». Хоча за два місяці їй мало виповнитися лише 29, та то була для неї несуттєва різниця. Час летить, і краще призвичаїтись до цієї значущої дати заздалегідь. Більш того, про що ж їм тепер говорити, коли більшість інтересів подруги не співпадають з її власними?

А тут ще й ця сакральна дата! Ні, ну а серйозно, що такого особливого в цьому літочисленні? Чому щороку мільйони людей заганяють себе у безвихідь, витрачаючи час та кошти на дійсно непотрібні речі? Кілометри гірлянд, тисячі понівечених дерев, тони різноманітних прикрас, банальні сувеніри та магніти, від яких ніякої практичної користі? Ну добре, якщо мова йде про дітей, тоді частково ще можна пояснити цю святкову метушню. А дорослі? Хіба це не наївна спроба сховатись від сірої повсякденності у фальшивому теплі ялинкових вогників? Суцільний самообман, який дозволяє уміло маніпулювати довірливими власниками гаманців.

Про сон вже можна було забути, хоча Людмила не полишала спроби поставити власний сонний рекорд – якогось вихідного дня спати доти, доки не прокинеться від того, що нарешті вже остаточно виспалась. Та весь час щось чи хтось мусили її збудити. Невже так важко не зачіпати людину навіть у вільний від роботи день?

Вона неспішно прийняла ванну, провела поверхову ревізію у холодильнику, зателефонувала батькам і найближчим родичам, коротко вітаючи їх для годиться з прийдешнім заздалегідь, щоб уникнути згодом навали телефонних дзвінків. Прискіпливо оглянула незначний безлад в квартирі, вирішивши, що  лад все ж таки наведе, нехай це і буде найкращим практичним приготуванням до свята. Запланувала також похід до найближчого супермаркету за провізією, проте значно пізніше, після того, як останні зіваки вже нарешті порозходяться по домам, розтринькавши всі свої заощадження на ілюзорне сподівання, що як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш. Ага, цікаво, чи щодня ті наївні так і їдять червону ікру з ананасами, запиваючи дорогим спиртним?