Маша Мельник сиділа в коридорі міської лікарні, стискаючи в руках пожмаканий аркуш із діагнозом матері. Двадцять шість років — це вік, коли треба думати про кар'єру, будувати плани, кохати. Але Маша давно забула про власні бажання.
Сума, яку озвучив лікар для термінової операції на серці, здавалася космічною.
— Машо, ну що там? — почувся роздратований голос мачухи, Тамари, яка щойно підійшла, тримаючи за руки двох молодших сестер Маші. Батько знову затримувався на якійсь із своїх копійчаних підробітків, які зазвичай закінчувалися в найближчому барі.
— Потрібно двісті тисяч. До кінця місяця, — тихо, майже без емоцій відповіла Маша. Голос зрадливо тремтів.
— Де ж ми такі гроші візьмемо?! — вигукнула Тамара, навіть не намагаючись говорити тихіше. — Твій батько стільки за п'ять років не заробить! Твої сестри ходять у обносках! Ти працюєш у своїй великій компанії, ось і крутися, Машо. Ти ж у нас старша, ти відповідальна. Якщо мати помре — це буде на твоїй совісті!
Кожне слово мачухи било під дих. Дві молодші сестри перелякано дивилися на Машу, очікуючи від неї дива. Маша заплющила очі. Вона працювала аналітиком в "Orlov Group" по чотирнадцять годин на добу, але її зарплати ледве вистачало на оренду квартири та ліки. Дівчина відчувала, як затягується зашморг на її шиї. Вона була готова на все. Навіть на те, від чого ще місяць тому з жахом відмовилася б.