Глава 1.

• Чому ти мені не зателефонувала??? - чую від Іри, коли відчиняю двері батьківської квартири, - Ну чому?

Мовчки кидаюсь в обійми подруги, а вона, так само мовчки, вштовхує мене в кухню і притискає до підвіконня. На вулиці йде дощ, на столі кипить чайник, за зачиненими дверима доччиної кімнати йде онлайн-урок англійської. А ми просто плачемо. По-жіночному, по-людськи, плачемо. Кожна про своє і разом про одне.

• Чому ти не сказала? – обурюється подруга.
• Я зрозуміла півроку тому, - починаю свою сповідь, - Знаєш, запізнення з роботи, з тупими відмазками, аромат парфумів, відтиск помади на сорочці, незрозумілі дзвінки, - замовкаю, - Все як у всіх, - знову мовчу, - Спочатку не хотіла вірити. Ну не може ж такого бути?! Це ж Сашко? Мій Сашко? - дивлюсь на Іру, - А тижні два тому, не витримала, спитала як є, а він розсміявся. Уявляєш? - витираю сльози і розливаю чай, - Сказав: «Мені подобається, коли ти мене ревнуєш!» і поцілував, як завжди, - ставлю чашки на стіл і дістаю «Наполеон» з холодильника.
• Мерзотник! – говорить подруга.
• А в середу він прийшов з роботи і говорить: «Завтра ти маєш виїхати з  будинку, бо Наташа вагітна і на вихідних я пообіцяв перевезти її сюди».
• І ти мовчки забралася? – дивується подруга.
• Нашу розмову почула Аліна.
• Да ти що?!
• Так.
• І? – чекає продовження Іра.
• В неї сталась істерика. Я ледве її заспокоїла і вклала спати, - дивлюсь на зливу за вікном, - Не до розмов було. Да і щоб це змінило?
• Ви з Алінкою мали залишитись в своєму домі! – говорить подруга, - Хай би він йшов із своєю хвойдою деінде.
• Мали б, - погоджуюсь.

В кухні настає тиша.

• Мамо, я вже, - вибігає із своєї кімнати донька.

Беру телефон і провожу платіж репетитору з англійської через інтернет-банк.

• Хрещено, привіт! – продовжує моя дівчинка.
• Привіт, хрещенице! – обіймає її моя подруга, - Я дещо для тебе маю.
• Що? – загоряються очі в Алінки.
• Неси мою сумку з передпокою.

Дівчинка вибігає з кухні і хутко приносить Ірину сумку.

• Тримай-но, - передає моїй доні її улюблені цукерки подруга.
• Дякую! – говорить моя дівчинка і обертається до мене, - Я піду робити домашнє?
• Звісно! – цілую її в чоло.
• В тебе є гроші? – запитує подруга, коли Аліна зачиняє двері своєї кімнати.
• Він віддав мені сімейну картку, пообіцяв перекидати туди щомісяця якусь суму і оплачувати школу доньці, але я залишила її в нашій колишній кімнаті разом із коштовностями і дорогим одягом, який він дарував мені.
• Про це можеш не говорити, - закочує очі Іра, - Я знаю тебе двадцять років.
• Гроші в мене є, - продовжую, - Я не витрачала зарплату з видавництва і орендну плату від квартирантів. На перший час вистачить. Добре, що я нікого сюди не заселила.
• Слава Богу хоч за це! – констатує подруга.
• Іро, не переживай! Я впораюсь! – запевняю, - Я тебе люблю, - додаю.
• Я тебе також дуже люблю! – відповідає жінка, підхоплюється і міцно притискає мене до себе, - І я впевнена, що ти впораєшся. Але чому ти мені не зателефонувала? – повторює питання Іра, - Ти ж знаєш, що я завжди на твоєму боці! Завжди поруч!
• Вибач! Вночі я збирала речі, а зранку – перевозила, - пояснюю, - Я була в такому шоці! А як ти дізналась?
• Ігор приніс запрошення на весілля, - пошепки відповідає подруга.
• Чогось такого я і очікувала, - накриваю руку Іри.
• Я влаштувала йому допит і він розповів, що цей роман триває півроку. Вона - секретарка Сашка. А Ігор мовчав, бо сподівався, що все мине і не хотів нас засмучувати.
• Не свари його, - прошу.
• Він брехав мені!
• Він не брехав, просто не все тобі розповідав. Постав себе на його місце, - зауважую.
• Я б не мовчала!
• Ти б – ні, - погоджуюсь, - А він мовчав, але за це ти його і любиш.
• Маша, він мені збрехав!
• Іра, не перебільшуй! – мовчимо дивлячись у вікно.
• Чому ти підписала документи на розлучення? – питає подруга.
• А що б змінило, якщо б не підписала?
• Ви з Аліною маєте право на його майно!
• Це замінить нам сім’ю?
• Ні! Але це полегшить ваше життя! – стверджує подруга.
• Ми впораємось, - повторюю.
• Я знаю! – знову обіймає мене Іра, - Що будеш робити?
• По-перше, робота, - жвавішаю я, - Видавництво нас з Алінкою не прогодує.
• Є ідеї?
• Так! – посміхаюсь, - Кілька місяців тому я переглядала один глянець, там були фото ексклюзивних прикрас. Якось вони мене зачепили і я від нема чого робити зробила кілька ескізів. Вчора я їх відіслала в офіс однієї відомої компанії і завтра вже йду на співбесіду!
• Вітаю! Ти велика молодець! – обіймає мене подруга.
• Ще нема з чим.
• Тримаю за тебе кулачки!