частина 4

Через півгодини, він, захекався, но був у себе вдома і поклавши браслет з годинником біля свого тіла, яке він недавно залишив, переконавшись що начебто все нормально: дихання нерухомого тіла легко відстежувалося котячим слухом, а срібна нитка, що з'єднує тіло кота і людини пульсує в такт з диханням, із задоволенням розглядав здобич.

Звичайно, котячий зір відрізнявся від людського, але, тим не менш, Микола із відмітив, що браслет і годинник, схоже дійсно з золота.

Він відкинув думку повернутися в своє тіло. Вдала операція, яка могла поліпшити фінансове становище, дурманила голову.

Жадібність пересилила в ньому обережність, все вдавалося йому занадто легко, він згадав, що його метою був не золотий браслет, а діамантове кольє. І залишивши браслет біля свого тіла, він знову відправився до будинку Хамишевих. Він розумів, що в цей раз йому буде не так легко, та й Кольє, швидше за все, заховано в сейф, але сподівався на свою удачу.

Підійшовши до паркану, що оточує будинок він озирнувся по сторонах, і попрямував до старого, розлогого горіху що зростав біля суцільного бетонного паркану. Чіпляючись кігтями за кору, кіт, в тілі якого знаходилася свідомість Миколи, швидко виліз на гілку, що нависала над парканом, а потім зістрибнув вниз з триметрової висоти на двір, який здавався порожнім. Тільки його лапи торкнулися землі, як із-за рогу будинку з'явилась величезна німецька вівчарка. Кіт притулився до землі, намагаючись бути непомітним, але дихання його почастішало, а серце було готове вискочити. Свідомість людини боролося з інстинктом тварини, яка прагне втекти куди дивляться очі. Пробігши в якихось двох метрах від кота, вівчарка, виляючи хвостом, побігла до охоронця, який курив біля воріт, і лягла у його ніг. Заспокоївшись, кіт оглянув закриті вікна. У будинок можна було проникнути тільки через двері. Тим часом охоронець, який нудьгував, сів біля вівчарки і почав чесати її за вухом. Обидва вони дивилися в сторону, протилежну вхідним дверям, на ворота в стіні, яка огороджувала будинок. Переконавшись, що охоронець і вівчарка не бачать його, кіт підкрався до дверей і заховався біля порога. Так він і сидів, чекаючи, коли відчиняться двері, і, сподіваючись залишитися непоміченим. Чекати довелося недовго. Хвилин через двадцять двері відчинилися, і до охоронця вийшов напарник, залишивши двері відчиненими.

Кіт стрибнув у двері, і по сходах забіг на другий поверх, де побачив тонку смужку світла з нещільно прикритих дверей. Підкравшись до дверей, кіт відкрив її, і прихований в тіні заглянув в кімнату. На шкіряному дивані сиділи Василь Павлович та Іван Михайлович, перед ними стояв журнальний столик. У дальньому кутку виднівся сейф. Вони палили сигари і були так захоплені розмовою, що не помітили причаївся біля дверей кота.

Задзвонив мобільник, Хамишев підніс телефон до вуха

- Добре, скоро будемо-сказав він в трубку-нічого не чіпайте.

Потім встав з дивана і відкрив сейф. Він вийняв з сейфа пістолет з глушником і поклав на журнальний столик.

Рухомий цікавістю, кіт тримаючись передніми лапами за двері, встав на задні лапи і кинув погляд спочатку на сейф, в якому виднілося кольє, потім він подивився на Хамишева. Звичайно, дивитися на Хамишева було не так цікаво як на кольє, але спостерігати як він машинально перераховував товсту пачку сто доларових купюр, теж було досить цікаво. Несподівано його погляд упав на стіл, де лежав пістолет з глушником, вигляд якого не сподобався коту. Тим часом Василь Павлович закінчив рахунок банкнот і поклав долари в гаманець, потягнувся, кинув гаманець поруч з пістолетом й повернувся до співрозмовника. Його погляд впав на кота, що стоїть на двох лапах і спирається на двері, а рот відкрився від подиву.

Микола відчув себе злодієм, захопленим за злочином в чужому будинку, забув, що в даний момент він є котом. Жадібність і страх затьмарили йому розум. Він кинувся до журнального столика, схопив зубами гаманець, і через пару секунд опинився у дворі перед вівчаркою і двома охоронцями.

- Тримай його! - пролунав голос Василя Павловича - тримай кота!