Кіт Марципан і Велика Втеча Неслухняної Тіні

У містечку Хі-Хі-Тун сонце світило так яскраво, що кожна квітка, кожен камінчик і кожен мешканець мали свою власну, чітку тінь. Кіт Марципан дуже пишався своєю Тінню. Вона була такою ж елегантною, як і він сам: завжди тримала спинку рівно і поважно поправляла уявні вуса.

Але того дня все пішло шкереберть. Було дуже спекотно, і Марципан вирішив зайти в кафе «Холодне Вушко», щоб з’їсти порцію подвійного рибного морозива з вершками.

— Одну кульку тунця і дві кульки лосося, будь ласка! — поважно промовив кіт.

Тільки-но йому принесли замовлення, як сталося щось нечуване. Тінь Марципана, яка до цього сумирно лежала біля його ніг, раптом… облизалася. Марципан кліпнув очима. Потім Тінь простягнула свою тіньову лапу і «вкрала» тінь від вишні на його морозиві!

— Гей! — обурився Марципан. — Це моє десертне відображення!

Тіні це набридло. Вона раптом відклеїлася від лап Марципана, встала на повен зріст, показала йому язика (який був схожий на чорну кляксу) і чимдуж помчала геть із кафе, весело виляючи чорним хвостом.
 

Марципан застиг із ложкою біля рота. Він подивився вниз — на підлозі було пусто. Він вибіг на сонце — під ним не було жодної темної цятки!

— Рятуйте! Грабують! — закричав Марципан. — Я став прозорим знизу! Я загубив свою солідність!

Він побіг вулицею, але без Тіні він почувався так, ніби забув одягнути штани. Перехожі миші зупинялися і тицяли лапками:

— Дивіться, Марципан левітує! Він так схуд, що став невагомим!

Тут на допомогу прийшли наші старі знайомі. Дракончик Бульк саме намагався навчити свого животика співати (животик поки що тільки вмів голосно бурчати «ля-ля-ля»), а Єдиноріг Рогань полірував свій ріг рожевою хмаринкою.

— Друзі! Моя Тінь збожеволіла! — волав Марципан. — Вона побігла в бік Центрального Парку і, здається, збирається вкрасти тінь від каруселі!

— Не панікуй, Марципане! — вигукнув Рогань, і його ріг спалахнув яскравим детективним світлом. — Тіні втікають лише тоді, коли їм стає нудно бути просто темним відображенням. Твоя Тінь, мабуть, захотіла власного морозива!

Вони знайшли Тінь біля фонтану. Вона розважалася на повну: вона прикинулася тінню величезного пса і лякала маленьких кошенят. Потім вона почала танцювати брейк-данс, і це виглядало так кумедно, що справжній Марципан мало не луснув від сорому.

— Стій, негіднице! — кричав Марципан, намагаючись наступити на свою Тінь.

Але Тінь була хитра. Вона застрибнула на стіну будинку, стала завдовжки три метри і почала показувати Марципану «ріжки».

— Бульку, вогонь! — скомандував Рогань.

Бульк набрав повні легені повітря і випустив… величезну полуничну бульку прямо в Тінь. Але булька пролетіла крізь неї!

— Ха-ха! — «прошепотіла» Тінь, махаючи лапою.

Тоді Рогань придумав план.

— Тіні бояться лише двох речей: повної темряви, де їх не видно, і… лоскотів!

Марципан взяв велику пухнасту мітелку для пилу, а Рогань засвітив свій ріг так сильно, що Тінь стала маленькою і чіткою. Марципан кинувся на неї з мітелкою.

— Ану, повертайся! Лоскоти-лоскоти-лоскоти!

Тінь почала смішно звиватися на асфальті. Вона «реготала» так, що по землі йшли темні хвилі. Зрештою, вона так втомилася від сміху, що просто зморилася і прилягла біля ніг кота.

Марципан швиденько притиснув лапи до землі, і — клац! — Тінь знову приклеїлася.

— Слухай сюди, моя темна копіє, — поважно сказав Марципан, поправляючи смокінг. — Я розумію, що тобі теж хочеться розваг. Але якщо ти будеш тікати, люди подумають, що я привид! А привиди не отримують подвійне морозиво.

Рогань підійшов і пояснив:

— Розумієш, Марципане, Тінь — це частина нас. Якщо ми занадто серйозні й ніколи не дозволяємо собі трохи побешкетувати, наша Тінь робить це за нас. Висновок: треба частіше сміятися самому, щоб твоя Тінь не пішла шукати сміху на стороні!

— І давати їй хоча б тінь від печива! — додав Бульк, який уже доїдав яблуко.

З того дня Марципан став частіше гратися зі своєю Тінню в «сонячних зайчиків», а Тінь натомість обіцяла більше не тікати, навіть якщо поруч будуть найсмачніші тіньові десерти у світі.