24 розділ

Настав ранок. В лікарні було не дуже шумно, це була приватна лікарня, тому пацієнтів було не багато. На третьому поверсі була розташована палата де лежав Антон. В палаті було тихо. Рядом в кріслі спала мати. Тут зайшов лікар, мати відразу прокинулася та схопилася з крісла. Лікар підійшов до Антона та пощупав пульс, лоб. Потім поміряв температуру. Він сів біля ліжка і почав говорити:

- У вашого сина трапився інсульт. В наш час це лікується і успішно. Організм молодий, але препарати які він приймав нанесли дуже серйозну шкоду. Потрібно буде полежати, полікуватися.

- З ним буде все гаразд?

- Буде, при потрібному догляді. Зараз мені потрібно йти, а ви будьте з сином, він скоро повинен прокинутись.

- Добре лікарю.

Лікар пішов, а мати продовжила сидіти біля ліжка. Їй було тяжко, бо вона практично не спала всю ніч, очі злипалися, але вона все ждала. Через годину Антон почав прокидатися. Він почав відкривати очі, мати миттю помітила це та прилинула до нього. Антон відкрив очі, хвилину подивився в дах .Коли він згадав все що трапилося, то спромігся підвестися.

- Мамо.. Настя…

- Тихіше, синочок, тихіше. Тобі не можна двигатися.

- Де моя сім'я? Де мої діти?

- Антончик, вони вдома, на батьківщині. Живі й здорові…

- Вони думають, що я не живий…

- Я не знаю як їй сказати...

- Скільки часу пройшло?

- П'ять років.

- Вона ж могла знайти собі когось…

- Не знайшла, синок. Вона тебе любить… - мати заплакала.

- Як ти змогла так?

- Синок, я думала так буде краще…

- Ти думала. Ти тільки за себе й думала все життя. Тобі потрібно було так як хочеш ти, а на всіх інших тобі було все одно…

- Синок…

- Ти зробила боляче мені, Насті. Що тобі зробила Настя?

- Я не хотіла так. - мати ридала.

- А що тобі зробили твої онуки? Вони то чим тобі завинили?

- Антон… пробач мені! -заливалася сльозами Інна.

- Попроси вибачення у Насті і своїх онуків…

Антон пробув в лікарні ще два тижні, поки окріп. Тим часом преса активно мусолила скандал коло сім'ї. Фірма Інни терпіла крах. Багато клієнтів розірвали контракти після такого скандалу. Інні довелося ліквідувати частину ательє в Ізраїлі і частину в Україні. Вона продала будинки та автопарк, гроші перевела на рахунок в банк на батьківщині. Нісан розвівся з Інною після всього, що трапилося. Він зненавидів Інну і Антона, особливо Інну за те що зробила з власним сином та його сім'єю. Нісан розчарувався в Інні,він не хотів жити з таким монстром. В сім'ї Фріди панував траур, всі оплакували померлу матір. Фріда на похороні причитала і винила  у смерті матері Інну, проклинала її і Антона. Через місяць все уляглося і Фріда продовжила гуляти, але не надовго. Батько взявся за неї і не дав цього робити. Він ліквідував всі її джерела прибутку, щоб вона не могла найняти няньку, щоб та сиділа з дитиною і наказав всім дітям та членам родини не покривати Фріду. Він грізно накричав на Фріду так, що вона аж присіла, після того вона стала боятися батька та перестала з ним прирікатися з ним. Так Фріда стала сидіти дома з дитиною. Час шов і батько хотів пристроїти горе-доньку заміж, але ніхто не бажав собі таку жінку, всі пам'ятали репутацію Фріди і лиш насміхалися за спиною з них. Та через два роки батьку таки вдалося пристроїти доньку. Один його знайомий шейх з Арабських еміратів згодився взяти Фріду в гарем четвертою жінкою в обмін на укладення угоди між його і Фрідиного батька фірмами. І поїхала Фріда в ОАЕ подалі від сімейного сорому.

Оля була розбита після всього, що відбулося. Її звільнили з роботи, але їй не дали сумувати. Сім'я та подруги дуже любили її і підтримували разом всім серцем. Ольга швидко встала на ноги і почала жити знову. Влаштувалася на роботу в мотель адміністратором, а через час вийшла заміж за молодого хлопця з роботи. Оля стала щаслива, вона народила ще одного синочка й прожила з коханим чоловіком все життя більше не знаючи горя.

Антон  з Інною збирали речі і майже не балакали. Мати намагалася розмовляти до сина, але він відповідав їй сухо і без інтересу. В літаку вони теж мовчали. Ось літак приземлився і в аеропорту почулося “Рейс номер 429 Тель-Авів — Бориспіль прибув до аеропорту”. Антон з матір'ю вийшли та пішли до терміналів,  потім до головного залу.

- Антончику. Давай сядемо тут в кафе, поп'ємо кави поки приїде водій.

- Ніколи мені пити сидіти каву. Мене ждуть вдома.

- Так поїдемо додому, зараз водій приїде.

- Я їду до себе додому, не до тебе. - сказав Антон, розвернувся та пішов.

- Так я завезу тебе додому! До тебе додому, Антон! - крикнула мати, але Антон не обернувся, а мати продовжила стояти далі й дивитись йому вслід.

В Україні як раз був кінець листопада. Дерева стояли голі, небо сіре і земля була припорошена першим снігом. Легкий морозець щипав за щоки. Діти гралися у дворі в альтанці, палили багаття в мангалі та жарили сало з хлібом на вогні. Настя була на роботі, як раз була субота — базарний день. Ліля дивилася серіал по телевізору. В кімнату зайшов з кухні Коля з двома чашками кави. Одну чашку дав Лілі, а з другою сам вийшов на вулицю та закурив сигарету. Втягнувши та випустивши пару клубків диму Коля почув як завібрував телефон у нього в кишені. Він дістав смартфон. Номер був не відомий, Коля не задоволений, бо сьогодні вихідний, а він тільки що смачно та ситно пообідав. Більш за все йому хотілося вийти покурити та запити все це чашечкою кави, подихати морозним повітрям та відпочити морально, без дзвінків. Коля нехотя провів по екрану сенсора, заплющив очі та оперся об перило.

- Алло…

- Колька..

- Хто це? - так же спокійно спитав Коля.

- Не впізнав? А раніше звідкіля б я не подзвонив ти завжди впізнавав товариша.

Колю як кип'ятком  обдало. Він почув знайомий голос, п'ять секунд помовчавши він мовив тихо з недовірою в голосі, наче запитуючи:

- Антон?