21 розділ

Йшов час, Антон став трохи краще поводитися з Фрідою. Все ж так він думав, що вона носить його дитину, все співпадало, вони переспали і через короткий час Фріда почала змінюватися. Тепер хочеш, не хочеш, а мусиш бути в сім’ї. Але життя його стало мінятися, так як йому стали снитися дивні сни та згадуватися дивні думки. Якось вони з Фрідою в вихідний день йшли по парку гуляючи. Розмовляли про різні речі, просто відпочивали. У Фріди вже з’явився невеличкий животик, таки п’ятий місяць. По парку гуляли люди, парочки, компанії друзів та батьки з дітьми. Антон з Фрідою сіли на лавку недалеко від дитячого майданчику. Фріда положила голову Антону на плече та тихенько сказала:

• Скоро і в нас буде вже таке маленьке чудо бігати, гратися, радувати мене, тебе. – та усміхнулася.
• Угу… - байдуже, але спокійно відповів Антон.
• А якщо там двійня? – Фріда різко вбрала голову з Антонового плеча та подивилася з широко відкритими очима на нього. А потім положила голову знову. – я була б сама щаслива на світі.
• Тобі ж сказав лікар на УЗД, що там одне.
• Ну та й що, а раптом помилився. Лікарі ж часто помиляються.
• Не в Ізраїлі.
• Може в Ізраїлі теж. Не помиляється той, хто нічого не робить.
• Фріда, не плутай. УЗД це машина, вона не може помилятися, вони тут занадто точні, щоб помилятися.
• Не заважай мріяти. – сказала Фріда та подивилася з усмішкою на Антона.
• Мрій уже. – сказав ледь посміхнувшись чоловік.
• Ось дивися які гарні двійко хлопчиків, такі похожі, такі чудні. Два братики.

      Антон подивився, а на дитячому майданчику гуляло два братики років по чотири. Вони були схожі між собою і сиділи гралися модельками автомобілів на спорудженій в піску ними ж магістралі. У Антона заворушилося в душі, з’явилася якась тривога. Він як зачарований встав на подив Фріди та пішов до них. «Андрійко, Іванко… мої синочки», подумав він. Приблизившись він сів біля них і ласкаво дивлячись на них щось спитав, але він і не зрозумів, що саме, бо підбігла здивована мати хлопчиків і спитала: «мужчина, що ви хотіли від моїх дітей?» Антон подивився на неї та сказав «вони схожі на моїх синів. У вас дуже хороші хлопчики, гарно виховані». Антон пішов як загіпнотизований назад до Фріди, а вже перед нею прийшов до тями. Фріда сиділа на лавці з широко відкритими очима. Вона чула і бачила все, що відбулося і була в шоці.

• Антон, це що було? Які сини?
• Я не знаю. Які сини?
• Антон ти чужих дітей синами назвав, сказав, що вони схожі на твоїх дітей. Яких дітей? Я що, чогось не знаю?

      Антон згадав, що і правда він назвав хлопчиків Андрієм та Іваном. В нього в голові була нав’язлива думка, що в нього є два сина Андрій та Іван. У нього заслабли ноги і він посунувся на лавку. Фріда перелякалася та скрикнула. «Антон, любий, що з тобою?» Але у Антона була паніка, він не розумів, що трапилося і що відбувається.

• Фріда, я не знаю що це було. Може ти мені про двійню наговорила, а я на фоні втоми вже з ума сходжу. Я завтра візьму відпустку на один тиждень і буду відпочивати.
• Бери звісно. Антон, ти мене налякав. Давай сходимо до лікаря.
• Не треба. Я просто втомився.
• Посидь трохи.
• Сиджу.

      Вони посиділи поки Антон відпочив, а потім взяли таксі та поїхали додому. Коли вони лягли ввечері спати, то у Антона з думок не виходила сьогоднішня подія. А пізніше з ним приключалися ще події. Майже кожну ніч йому снилися дивні сни. В його голові народжувались картини і нав’язливі думки, що десь в Україні у нього є діти. Рідня та співробітники почали помічати, що Антон змінився. Він весь час літав десь думками не на роботі. Він почав часто не виходити на роботу. Мати прикривала його, а він мовчав і на запитання «що трапилось» відповідав, що нічого, все нормально, не здужаю. І мати і Фріда стали непокоїтись. Через деякий час Фріда народила хлопчика. Не зрозуміло на кого він був похожий, але всі сказали, що маленький, поки не зрозуміло, на Фріду мабуть. Антон став ходити як примара, на роботу не виходив. Мати поставила тимчасово на заміну іншого працівника. Фріда справлялася з дитиною перший час сама, але потім втома вже дістала її, а Антон наче і не бачив ні жінку, ні дитину, то ж Фріда найняла няньку. Коли справи з Антоном були зовсім кепські його насильно потягнули до лікаря де йому виписали заспокійливі транквілізатори, бо іначе Антон був якийсь тіпаний. Він став тихіше і справи почали налагоджуватися. Він почав спілкуватися з жінкою, ріднею, почав ходити на роботу, навіть став доглядати за сином. Він став просто байдужий, тихий та мирний. Всі його думки та спогади були присутні, але вони його не тривожили. Фріда почала інколи виходити з подругою на прогулянки, а як сину було три місяці то й зовсім пішла в загул, кинувши малого на батька та няньок. Антон не мішав їй. Йому було байдуже на все, транквілізатори держали його в узді.

      Якось мати вирішила провідати внука та прийшла ввечері до сина додому без попередження. Син відкрив двері та з байдужою посмішкою мовив:

• Привіт, мамо. Що це ти без попередження в гості? Проходь.
• А перевірити як тут живуть мої дітки, як моя невісточка справляється по дому. – шуткувала сміючись мати.
• Невісточка? Як завжди. У неї все дуже добре. Тобі зробити чаю?
• Так зроби, Антончик.

      Мати пішла до гостинної та сіла на диван за журнальний столик. Через хвилинку Антон приніс тарілку з цукерками та печивом, а ще через пару хвилин заварник з чаєм та дві чашки з блюдцями. Тільки-но вони сіли пити чай, як в кімнаті заплакала дитина. Антон поставив чашку та пішов в дитячу, взяв малюка та приніс до гостинної. Мати побачила дитинку та радісно потягнула руки до малого.

• А хто тут плаче? Мій маленький онучок. Давай бабуся тебе заспокоїть. Ну не плач малесенький зайчику. – Інна колихала його та посміхалася. – Може він голодний? Де Фріда, хай вона його покормить. Фріда! – крикнула мати. – Синочок плаче.
• Фріда гуляє. – байдуже відповів Антон, сьорбаючи чай.
• Як гуляє? Де гуляє? – спитала здивовано мати.
• Як завжди гуляє. Не знаю де.
• Так вечір же. – посмішка з лиця відразу зникла.
• Ну й що, вона кожен вечір гуляє. – казав Антон.
• А як же син?
• Їй байдуже на сина.
• А хто ж сидить з дитиною?
• Днем няньки, а ввечері я. – Антон встав та пішов на кухню, мати з дитиною послідкувала за ним.
• Так як же це, і коли це почалося?
• Та майже з початку нашого з нею життя. – Антон дістав з холодильника пляшечку та поставив на пів хвилини в мікрохвильову. А потім взяв сина на руки та почав кормити його сумішшю з пляшечки.
• А чого ти мовчав? Чого ти нічого не казав їй, щоб вона припинила.
• А що я скажу, я постійно на роботі, вона вдома скучала одна, от і почала гуляти, чоловіка ж в неї не було.
• Що ти таке кажеш?! – мати була розгублена. – ти ж гроші заробляєш. А вона гуляти здумала. Господи, що перша ,що друга шльондри!
• Що? – спитав здивований Антон.