20 розділ.

Тим часом Настя з Лілею думали як подати в розшук Антона. Вони написали заяву до міліції та описали всю ситуацію. Заяву прийняли, але не думали розбиратися з такою нісенітницею. Час йшов, а новин не було. І скоро міліція закрила справу, сказавши, що не знайшли такого. І тоді Настя подала в міжнародний розшук. І це теж не дало результату, так як мати старалася при кожній можливості платити всяким тим, що могли вплинути на результат розслідування і все давно було заплачено і договорено. Тож Настя поникла та заспокоїлася на деякий час.

      Антон вже був готовий розвестися з Фрідою. Він розмірковував над тим як сказати це жінці. Чи взагалі нічого не казати, просто визвати її в суд на процес. Оля вижидала в нетерплячці, коли ж вже коханий скаже їй, що все скінчено, тепер він тільки її. Але доля вирішила розпорядитися по іншому.

      Пройшов місяць. Якось Антон сидів на роботі, як задзвонив телефон.

• Привіт мамо.
• Синочок! – мама радісно щебетала в трубку. – Така радість. Сьогодні приїжджай з роботи прямо до мене. У нас з Фрідою є для тебе гарні новини.
• Ну та добре. Приїду.
• Ну до зустрічі.
• Бувай.

      Антон здивувався. Мати була розвесела, як наче трапилося щось дуже важливе. Фріда? Що там робить Фріда? Що ж вона там таке розкаже? Прийшов час їхати додому. Антон попрощався з співробітниками та поїхав до матері. Він в’їхав у двір та зупинився біля входу в будинок. Зайшовши всередину він побачив Фріду в гарній ніжно рожевій сукні, волосся заплетене в косу, а на лиці посмішка; матір аж сяючу і дивлячись з усмішкою на Антона та Нісана; Фрідиних батьків, які теж були в гарному настрої, але теж, як і Антон, з нерозумінням на лицях. Антон пройшов до зали де сиділа рідня.

• Добрий вечір всім. – та сів за стіл в крісло.

      Мати принесла чай та печиво, на столі вже стояв сервіз та бокали. Потім вона принесла пляшку шампанського та поставила на стіл. Антон здивувався.

• У нас якесь свято?
• Так, Антончик, дуже велике свято. – щебетала мати.
• Я що саме?
• Зараз Фріда все розкаже, потерпи. – казала вона.

      Всі угомонилися і тоді Фріда встала і почала говорити.

• У мене для всіх Вас є новина. Ми з Антоном вже майже рік разом. У нас все є, наш дім – повна чаша, але не дуже повна. И ось скоро вона наповниться до країв. Скоро в нашій сім’ї з’явиться дитинка.
• Я так і знала. – сказала Фрідина мати сміючись радісно.
• Нарешті. – мовив радий батько.

      Всі дуже зраділи, Антон усміхався ледве помітно і мовчав. Всі розлили шампанське по бокалам, Фріді налили соку. Антон випив шампанське залпом та різко підвівшись вийшов з кімнати будинку на вулицю. Всі здивувалися. Але продовжили балакати та сміятися. Мати пішла за Антоном. Вийшовши з дому вона знайшла сина в саду біля фонтану. Інна підійшла до нього, присіла рядом та спитала.

• Антон, що трапилося?
• Нічого. – син зі злістю відповів матері.
• Глупо казати нічого, коли щось таки не так. Ти не радий, що у Вас з’явиться малятко, а в мене онук?
• Радий, мамо. – сухо відповів Антон.
• То чого ж ти так повів себе за столом? Скочив як різаний ні «вибачте» не сказав, просто схопився та побіг.

      Антон здихнув ледь помітно, але тяжко і сказав:

• Просто був тяжкий день, я вимотався на роботі і морально не здужаю. Мені стало зле і я вийшов по скоріш на свіже повітря, щоб не зірватися на комусь, не зіпсувати момент. – збрехав Антон, щоб мати відстала.

      А в самого аж кипіло на душі. Він відчував огиду до Фріди, в його душі було щось змішане, якісь дивні відчуття його поглинали. Він як наче ходив рядом з чимось, що забуте, наче чогось йому не хватає. Є щось таке, за яке він хоче згадати, але йому не вдається. Є щось, чого йому не хватає і воно поруч. Що ж то за дивна красуня зі сну?... Оля… А як же Оля? Що тепер буде з Олею? Вона ж надіється на мене. Як я тепер покину Фріду, коли вона вагітна? Нам не дадуть розлучення поки вона вагітна. Оля…бідна, ніжна моя Оля… треба заспокоїтися.

      Антон пішов в будинок і сів в крісло до всіх.

• Вибачте мене, мені стало зле і я вийшов на вулицю. Вже покращало. Фріда, кохана я дуже радий, що в нас буде малюк. – усміхнувся неприродно Антон.
• То ж за це треба підняти келихи. – сказав веселий батько.

      Всі гуляли та сміялися, а в Антоновій голові снували думки. Він думав, як сказати Олі про подію. Вона має право знати. Господи, як же вона засмутиться вона буде в розпачі. Як я їй розкажу про це? Чи зрозуміє вона?

      Кілька днів Антон не дзвонив Олі і не відповідав на її дзвінки. Оля захвилювалася, тривога стиснула її серце в міцні та холодні лещата. Вона майже не балакала, все була в думках. Аж через тиждень в вихідний день в Олиному будинку задзвонив дверний дзвінок. Вона почалапала відкривати. На порозі стояв Антон. Оля кинулася йому на шию.

• Господи, Антон, що сталося??? Ти де пропав? Я переживала.

      Антон відсунув Олю від себе та закривши двері пройшов до холу й сів на дивані. Оля підійшла до нього і сіла на край дивана. Через кілька секунд мовчання Антон мовив.

• Фріда вагітна.

      У Олі серце зжалось: - Та мабуть дитина нагуляна. У вас же з нею немає постелі. – вона ледь посміхнулася не природно.

• Була… одного разу була близькість…

      Оля прикрила рот долонею та скривилася від сліз.

• Як так? Ти ж казав, що ви не спите разом!
• Ми й не спимо. Це був один раз. Я був п’яний, вона мене напоїла ї я навіть не пам’ятаю як це було. Але це було.
• Так може не було??? Ти ж не пам’ятаєш!
• Було! Дати співпадають. Все було.
• Господи… Яка стерва! Так вона ж тебе напоїла! Ну ти розведешся з нею, так? – Оля присунулася до Антона ближче та злегка торкнулася руками його плечей.
• Оля… Ні. Вона носить мою дитину! – Антон відсахнувся. – В мене немає дітей ще, а мені 35 років.
• Я можу народити тобі дитину. – заплакала Оля.
• Оля, нас не розведуть. Не ті тут законі, щоб розводити такі пари. Коли жінка вагітна, чоловік не має права її кидати.
• А як же ми? – заливалася слізьми Оля.