18 розділ

Час плинув, а у Антона і Фріди все не було дітей. А бабусі й дідусі вже бажали внуків та з посмішками на обличчях натякали на це. Вони сходили до лікаря, де їм сказали, що в них повністю не підходящі резуси і шанс мати дітей разом, практично відсутній. Антон засмутився, а Фріда зробила вигляд, що засмутилася.

• Ну що ти, на те божа воля, зробимо штучне запліднення в будучому, ну а що ж… або візьмемо сироту. – намагалася заспокоювати Фріда.
• Я не проти взяти сироту, але я своїх дітей хочу, Фріда. – сказав Антон, подивившись глибоко в очі жінці.
• Ну будуть в нас діти. Антон, давай не засмучуватися, все ж таки шанс не цілком відсутній, хоч зовсім маленький, але ж він є. Будуть діти, Антон. Давай зараз ми не будемо вішати носа, сходимо в ресторан, пообідаємо і будемо жити далі, працювати над дітьми, а там Бог дасть.
• Дасть… - сказав понуро Антон.

      Вони попрямували до ресторану. Фріда весь час посміхалася, щось розказувала, а Антон мовчки пив сік та іноді кивав чи щось одказував жінці. Тут телефон Фріди задзвонив. То була її подруга, вона запросила Фріду ввечері на прогулянку. Фріда закінчила розмову і весело одказала Антону:

• Я ввечері піду в оперу з подругою.
• Добре, йди.
• Ти не будеш сумувати?
• Не буду. Мені треба працювати, не до скуки буде.

     Посмішка з лиця Фріди зійшла:

• Як завжди працювати. Ти хоч пам’ятаєш, що в тебе жінка є?

     Антон подивився на неї:

• Що не так, Фріда? А чого б я не пам’ятав про тебе?
• Ти завжди тільки працюєш, а на мене в тебе часу немає. Кожен день, кожен вечір. Робота, робота, робота і більш нічого.
• Фріда, я вечорами вдома і в суботу в мене вихідний. Чого ти?
• Так ти й вдома працюєш! Впрешся в свій комп’ютер і забуваєш про все. А я скучаю сама.
• Фріда, коли ти скучаєш? Ти ж постійно десь гуляєш з подругами. Гроші я тобі даю, ти ні в чому собі не відмовляєш.
• А толку мені вдома сидіти, коли мій чоловік не рядом? Ти дитину хочеш… А дитині треба обидва батьки рядом, а не тільки матір. А як ти хочеш дітей, коли тебе немає постійно? Що ти даси дитині, коли тебе немає?
• Я дам їй все, що вона забажає. Я добре заробляю і зможу їй дати абсолютно все.
• Гроші… гроші, іграшки, забаганки,  а не батьківську увагу. І виросте вона і буде тебе сприймати як грошове джерело, а не як батька.

      Антон мовчав, дивився на Фріду, він не знав що сказати. Він взагалі не розумів що вона йому каже. Він думав чи так виглядає кохання? Вона сміється, а йому все одно; вона плаче, а йому теж все одно. Він лише ледь замешкується і не від того, що переживає за неї, а від того, що не знає що робити в цій ситуації. Він бачив в фільмах та читав в книжках, як чоловік голубить жінку та обнімає, коли вона плаче, як каже заспокійливі слова. І тоді Антон і сам починає обнімати Фріду та заспокоювати «не плач кохана, все минеться, я ж люблю тебе, тільки не плач, все буде добре». Фріда перестає плакати і починає по чуть-чуть посміхатися, балакати з чоловіком і тоді Антон відкладає справи, йде з Фрідою до тераси; робить чай і приносить його Фріді та собі, вони розмовляють до пізньої ночі і тоді все наладжується. Такої заспокійливої таблетки хватає Фріді десь на неділю-півтори, а потім Антонова байдужість знову отруює кожну клітинку Фрідиної душі. І знову Антон дає Фріді рятувальну дозу заспокійливого, а потім знову і знову, по новому колу. Але кожен живий організм з часом привикає до любої отрути і починає виробляти імунітет. Так і Фріда придбала імунітет і привикла жити без Антона. ЇЇ життя наповнювалося вже новими кольорами. Тож Антон вже почав мішати їй. Без нього стало краще, а його присутність вже псувала її буття.

• Тобі нічого сказати... Того мовчиш. Мовчиш як завжди. – сказала Фріда. – Ну в цілому чому я переживаю, я то сьогодні йду до опери, а ти ні. Як завжди. Можеш не дзвонити мені доки я не прийду, а то я коли бачу твій виклик, лелію надію, а вона безглузда. Не мішай мені відпочивати, я так хоч забуваю, що моєму чоловіку на мене начхати. Ну я пішла.

      Фріда швидко пішла з ресторану, а Антон продовжив сидіти скований і непорушний, лише дивився вслід Фріді, яка рішуче йшла по наміченому шляху.

      Ввечері Фріда з подругою сходила на оперу. Після закінчення вона зосталася дуже задоволена.

• Ну що? Тепер куди? – спитала розвесела подруга.
• Та куди, додому. Куди ж іще? – відповіла Фріда.
• Які додому? Такий вечір, треба далі гуляти! – все тріщала дівчина. – Зараз, хвилинку.

     Подруга подзвонила кудись.

• Ну все, поїдемо на дискотеку. Ти давно була на дискотеці?
• Давно. Яку дискотеку? Ти що, я ж заміжня жінка! – смутилася Фріда.
• Ну та й що, я те ж. Та чоловіка постійно дома немає, а мені що ж робить, сидіти кукувати чи вити зі скуки? Давай, пішли на дискотеку! Нічого страшного не трапиться якщо ми підемо потанцюємо.
• Ну…
• Давааай! – все торкала Фріду подруга. – А ось і наш супровід на сьогодні.

      До опери під’їхав автомобіль по типу джипу. З нього вийшли два чоловіки молодого віку. Подруга представила їм Фріду:

• Знайомтесь – це Фріда, моя краща подружка. Фріда, це Андрій і Дмитро – вони з Росії.
• Приємно познайомитись. – усміхнувшись сказала Фріда.
• Ну що дами? Просимо до салону.

      Дами всілися в автомобіль, хлопці на перед і вони рушили до клубу. На вулиці вже було темно, але вулиці нічного Тель-Авіву мерехтіли яскравими кольорами і вогнями. По тротуарам гуляла молодь, клуби манили гучною музикою. Як раз починалося нічне життя міста і клубів. Все те захоплювало дух своєю розкішшю і красою, зачаровувало силою і енергією. Але Фріда почувала себе ще якось сковано, вона вагалася чи правильно робить, що їде з подругою на дискотеку. Фріда думала: вона вже заміжня і не повинна гуляти в таку пізню ніч без чоловіка, це не добре для жінки, але ж що вона поганого робить? Вона лише хоче потанцювати та повеселитися з подругою, нічого проти правил вона не робить. Але ж там вдома Антон сам, один – чоловік ,який постійно на роботі, не привертаючий уваги своїй коханій жінці… а може вже й не коханій. А Фріда сходить з ума сама. Наче й в шлюбі, але сама… при живому чоловікові. І чому ж вона не має права веселитись, коли поруч з чоловіком вона вмирає з нудьги, а йому хоть би хни? Моє право! Фріда посміхнулася і приблизившись до хлопців весело мовила: «ну що, коли вже там ми доїдемо до того клубу? Я вже хочу повеселитись»!