8 розділ

Минув місяць, настав день весілля. День видався дуже сонячним і теплим. Дома у друга Антона - Колі було людно. В залі на столі була пляшка шампанського, гарні шоколадні цукерки, тарталетки з червоною ікрою і канапе. Стояли кришталеві бокали. Із присутніх гостей тут були рідня Колі: батьки Андрій Миколайович і Галина Сергіївна, двоє братів Стас і Діма, друзі Антона та інші родичі. Мати Антона не прийшла.

Розлили шампанське по бокалах, дітям в бокали налили апельсиновий сік. Всі гості сказали побажання і теплі слова. Потім Коліни батьки з іконою сказали Антону напутствуючі слова та провели з дому до кортежу, обсипаючи житом, копійками та цукерками. Всі гості розсілись по автомобілях і рушили до Лілиного дому.

У Лілі теж була метушня, Мати Лілі Ольга Анатолівна уквітчала помешкання квітами. В окремій кімнаті булі Ліля з Настею і їх подруги, Юля і Наталя. На Насті була одягнута весільна сукня, довга до самої долівки, біла з коротким рукавом до ліктя, з невеличким круглим декольте,вишита червоними квітками, калиною і зеленим листячком. На голові був вінок з червоних великих маків, волосся було в завитих локонах. Ліля одягла рожеву сукню і обула тілесні туфлі, волосся зібрала в косу на затилку і зав’язала рожевою стрічкою. В дворі сиділи на лавках Рузійович, Петро з жінкою, Анна Сергіївна і начальник складу Сергій Юрієвич; Лілин брат Дмитро, двоюрідна сестра Ніка з своїм хлопцем Назаром та Настина хрещена мама Ірина з сином Олексієм і дочками Катериною і Оксаною.

Тут здалека стало чути сигнали машин. В будинок вбіг Олексійко.

• Їдуть! Їдуть!

Всі заметушились. Подружки побігли швиденько до виходу, а Ліля зосталася в кімнаті з Настею. Гості  ждали у дворі біля столу. Батьки та дівчата вистроїлись біля воріт і весело щебетали між собою ждучи нареченого. Машини сигналячи під’їхали до двору і стали в ряд одна за одною, з першої машини вийшов Антон в білій вишитій сорочці, коричневих брюках та з букетом білих великих ромашок зкомпанованих в весільний букет, а за ним його друзі та брати. Вони підійшли до воріт.

• Мир вашому дому! Низький вам уклін, господарі! Прийміть гостей непрошених! Не за високими горами, не за далекими морями живемо, та довго до вас добиралися. У вас і стіл від пригощання ломиться, а наречена в теремі нудиться!– мовив Коля.
• Здрастуйте і вам панство! Що привело вас до нашого краю? – відповіла Юля.
• Ми знаємо, що у Вас є товар.
• Ну може й є, а що?
• Так у нас же купець.
• Ну наш товар першосортний, високоякісний. Не кожному купцю по карману.
• То що ж ви просите за свій товар?
• Такі питання вирішуються тільки за столом, а стіл у дворі, а в двір просто так не пройти, треба пропуск, у Вас є?
• Звичайно є, такий підійде? – Коля дістав з пакету пляшку шампанського і коробку цукерок.
• Підійде, - Юля забрала гостинці, та передала батьку – Проходьте шановне панство до двору, та сідайте до столу.

Наречений зі своєю свитою зайшли у двір та розташувались на лавах за столом, де стояла горілка в графині, стояли чарки, а в тарілках лежали вареники в маслі та сметані, солоні огірочки. Батько почав розмову.

• То що ж, ціна товару не низька.

 Донька моя вродлива, молода.

 Коса її дівоча ще не сива.

Ти гребінець чарівний їй придбай,

Щоб зоставалася вона завжди красива.

Мати подала батьку зверток. Батько розвернув його на столі, на хустці лежав дерев’яний різний гребінець.

• Ціна гребінця 5000 гривень. Берете?
• Не правильна якась у вас ціна. – сказав Коля.
• А скільки ж ви хочете за нього дати?
• Та більше 10-ки він не коштує!
• Тю! За 10-ку зараз і пластмасу не купиш! Гребінець то не простий – чарівний. Дивіться, панове, яка різьба, які зубці! Достойно цариці!
• Все одно дорого. Що ж ви купця хочете обібрати? Обдерете його до нитки, за що ж царівна буде жити, намиста купувати та носити?
• Ну добре! То 4000 гривень давайте, буде їй на намисто. та давайте вже пити!
• Ні, ні, ні! А плаття й туфлі з чого їй купувати? 50 і не більше!
• Що ж то за крам такий за такі гроші? То Хай буде 3000 гривень. Згодні?
• Не згодні! Одними цяцьками не жити. А син родиться чи дочка, за що коляску купувати? 100 гривень даємо і все на цьому. Та давайте пити!
• Та ні, то не діло. Хай вже на коляску буде. 1000 гривень! І це остання ціна!
• Не жалуєте ви батьку дочки. Там де один онук, там і другий. А пелюшок скільки треба буде, а сосок, а цяцьок? Давайте вже, батьку за 120 гривень і по рукам.
• 500 гривень!
• 150!
• 300!
• 160!
• 250 і більше не скину
• 180!
• Ні!
• То 200 гривень!

Батько подивився на матір та жінок.

• Ну що, голубки, продамо за 200 гривень?
• Та продамо! – сказали дівчата.
• 200 так 200, - сказав батько до свити нареченого. -  Давайте гроші, та закріпимо договір по-братськи. Жінко, наливай чарки!

Ольги Анатолівна поналивала горілки в чарки. Всі за столом випили та закусили варениками.

• Ну що ж, панове, йдемо дивитись товар? – спитав батько.
• То йдемо! – сказали хлопці.

Всі рушили до входу в будинок. Тут швидко набігли дівчата та перегородили двері.

• А що Вам тут треба? Подружку нашу забрати хочете?
• Не забрати, і викупити! – сказав Коля.
• То й правильно! Ми мавки-охоронниці! Просто так подружку не віддамо!
• А що ж ви хочете?
• А чи є у Вас які для нас подарунки?

Хлопці переглянулись. Ні в кого нічого не було.

• Немає в нас подарунків. Хто ж знав, що тут будуть такі мавки.
• То дайте нам грошей на подарунки, а ми вже розберемось, що з ними робити. – тріщала Юля.
• Та скільки ж Вам дати?
• По 50 гривень!
• Що? А не злипнеться? – сміючись спитав Коля.
• Ну не хочете, як хочете. Йдіть шукати  наречену подешевше. Ми нашу собі оставимо. – заливала Юля
• Та ви не гарячкуйте. Чого ж так дорого?  Давайте по 20 дамо і годі, на помаду чи рум’яни хватить!
• Що?! Тююю! Що ж то за рум’яна така дешева? За такі гроші тільки буряки та моркву можна купити та рум’янитись. По 50 гривень і все! За дешево подружку не віддамо!
• То давайте хочь по 30.
• Ні! 50 і крапка.