7 розділ

На роботі вже почали здогадуватись про них. Настя сяяла, Антон завжди був в настрої. А всі й раділи за них, всі любили Настю, бо вона була хороша дівчина, Антона теж стали поважати, хороший працівник, робота в руках горить, завжди допоможе та вируче. Тільки мати Антона все ходила невдоволена, але таки надіялась, що син одумається, кине злидню Настю і знайде собі по статусу дівчину з достатком, з нормальними батьками. Так пройшло 10 місяців. Надворі ще було прохолодно, але водночас і тепло, квітень вбрав абрикоси в мережива. Снігу вже не було. Весна будила все живе і витягувала його з своїх схованок. Зелену траву, малу й велику комашку, пташок.

Настя як завжди сіла в маршрутку і поїхала на роботу. Під’їжджаючи вже до другої зупинки вона помітила, щось незвичайне. На зупинці стояв чоловік з білім плакатом в руках, на якому був надпис «Настуся».

«Тю, що за?» подумала Настя. Пасажири теж дивились на дивного чоловіка. Маршрутка рушила далі. Всі  відволіклися, але під’їжджаючи до слідкуючої зупинки, всі помітили ще одного чоловіка з плакатом, але напис був другим «стань».

Настя подумала «що ще за стань? Космонавтом стати чи що?» По маршрутці почувся тихий гомін. Хтось ззаду пожартував «Настуся, стань і вийди з маршрутки, ти не оплатила за проїзд». Люди засміялися.

Маршрутка тронулась далі, а вже на останній зупинці стояло два хлопця і тримали великий плакат з надписом «моєю дружиною». А рядом тут же стояв Антон, держачи в руках букет тюльпанів. Настя виходила з маршрутки і тепер вона зрозуміла, що то за надписи на зупинках. Вона зійшла з маршрутки усміхаючись широко, бо все вже зрозуміла. Антон підійшов ближче та тримаючи між собою і нею квіти сказав:

• Настуся, кохана, ти станеш мою дружиною?

Настя посміхаючись і сяючи щастям відповіла:

• Звісно стану!

Антон обійняв її, а воно його. Вони розвернулись і пішли. Антон обернувся до хлопців:

• Спасибі, з мене буде, я подзвоню ввечері ще поговоримо.

Хлопці кивнули усміхаючись та пішли кудись разом. Закохані попрямували на роботу. А маршрутка ще стояла, водій та пасажири дивились усміхаючись на те, що відбувається. Не кожен день можна побачити таку силу почуттів.

    На роботі в обідню перерву вони повідомили всіх про весілля і запросили весь колектив. Всі дуже зраділи, а начальник навіть дістав пляшечку шампанського щоб це відмітити.

   Після роботи Антон завів розмову.

• Настуся, давай завтра познайомишся з моєю мамою, а то вже  скільки часу разом, а все ніяк не познайомились.
• Так вже давно пора. Оставайся сьогодні в мене на ніч, а завтра підемо знайомитись з твоєю мамою.
• Мамі зателефоную, попереджу, щоб не хвилювалася.
• Добре, я піду приготую щось на вечерю.

Антон пішов на балкон і набрав номер матері. Після двох гудків мама відповіла на дзвінок:

• Антончик, де ти? Чого ти ще не вдома? Вже десята година. Тебе на роботі тримають мабуть?
• Мама, спокійно. Я у Насті, зостанусь у неї ночувати. А завтра ми з Настею прийдемо до тебе. Пора Вас вже познайомити. І в нас є до тебе новина.
• Вона що вагітна?!
• Ні! Мама! Не вагітна! Ну чого зразу так? Ми вирішили нарешті одружитися.
• Господи! Вона на тебе надавила?
• Та не давила вона на мене. Я зробив їй пропозицію.
• З глузду з’їхав…
• Мама! Я кохаю її, Настя саме та, од якої хочеться дітей, як в книжках пишуть.
• Дітей… господи…
• Так, дітей. Це нормально коли любиш.
• Антон, вона ж злидня!
• Мама! Не важливо, гроші це не важливо! Я вирішив!
• Господи… добре… і коли вас ждати?
• Ми прийдемо в обід, о дванадцятій годині дня.
• Добре…
• І мама! Поводь себе будь-ласка дружелюбно, це моя кохана дівчина і твоя будуча невістка, яка буде носити наше призвіще і родить тобі внуків.
• Добре. Жду вас завтра о дванадцятий.

Мати кинула слухавку. Антон пішов до кухні. Настя смажила сосиски і варила картоплю. Закипав чайник на плиті. На столі в тарілці лежали скибки хлібу, стояв заварник з чаєм. Настя побачила Антона:

• Ну що сказала мама?
• Завтра йдемо на 12 годину знайомитись.
• Чудово. – Настя усміхнулась.

Вони повечеряли і лягли спати. Вранці вони спали до 10 годин. Проснувшись почаювали і стали збиратися до мами. Добравшись до материного дому вони зайшли у двір. Мати зустріла Настю з холодною зверхньою усмішкою.

• Здрастуй, Настя. Мене звати Інна Володимирівна, я мама Антона.
• Приємно познайомитись.
• В дім заходити, думаю не будемо, погода сонячна посидимо в альтанці. Прошу до столу.

Вони пройшли до альтанки, на столі стояв простий старий сервіз, деякі чашки були з тріщинками. На простих двох тарілках лежало дешеве магазинне печиво і желейні цукерки. В заварнику був запарений чорний дрібний чай. Стіл був накритий звичайною прозорою клейонкою. Мати мовила:

• Ну сідайте, чим багаті тим раді. Ось наливайте чай, цукор в блюдці.

Цукор стояв насипаний в глибокому старому, як і сервіз, блюдці. На столі лежали алюмінієві старі ложки, на яких було написано «столовая №5». Всі сіли, а Антон пристально дивився на матір, без посмішки, просто в очі.

• Ну Настя, Антон розповідав мені, що ти працюєш на складі, там де і він.
• Так.
• І як робота, подобається?
• Так, подобається, у нас гарний коллек…
• А ти сирота, так? – мати перебила Настю.
• Так сирота.
• Мм…А ми не багато живемо. Ось і до чаю скромно купила, бо нема грошей.
• Нічого, я ж все розумію.
• Антон сказав, що ви збираєтесь одружуватись.
• Так, збираємось. – відповіла Настя усміхнувшись.
• Ну то ви ж розумієте, грошей нема, тому я не зможу Вам помогти. Хіба чуть-чуть. Тож на свадьбу запросимо тільки рідних, добре, що  в тебе, Настя, їх немає, грошей нема кормить. Та і ми з Антоном одні в світі. Думаю що обійдемося без весільної сукні, вони ж зараз такі дорогі. Весілля відбудемо у нас вдома, в альтанці. Тут гарно, тепло. Це буде май, то ж розцвітуть піони.  Якось приготуємо на стіл вдвох, так Настя? Треба економити,бо грошей немає…