5 розділ

За сніданком мати завела розмову:

• Куди ти вчора ходив,вернувся аж в одинадцятій годині?
• Ходив гуляти.
• Тобі ж на роботу зранку, чи ти вирішив кинути те захалустя? – мати єхидно засміялась.
• Ні, не збираюсь я кидати роботу і то не захалустя, а серйозний будівельний склад.
• Захалустя! Ательє то не захалустя, в ательє гроші нормальні платять і робота чиста, а там де зарплата мізерна і ти чорноробом ходиш, то захалустя!
• Мама не починай.
• Що не починай? Я ще не починала. А я кажу тобі, кинь те діло ганебне. Ти в благородній сім’ї родився і виріс і не рівня всяким злидням з якими ти там валандаєшся!
• Ті злидні, як ти їх зараз охрестила, краще більшої частини всіх твоїх «псевдо друзів», які жеруть наші харчі пару разів на місяць, та у всі свята сімейні та не сімейні, коли ти їх звеш з приводу та без приводу до нас додому.
• Та ти хоч знаєш які люди приходять в наш дім? Один тільки Павло Олексійович чого тільки стоїть, він мер міста, а Галина Дмитрівна директор благодійного фонду «дитячий сміх».
• Та хоч президент всього всесвіту, мені начхати. Зате ти прогнала справжніх, рідних родичів і не знаєшся з ними. Чого ти не спілкуєшся з тіткою Оленою? Га?
• З тою злиднею убогою? Здалась вона! Що вона тоді мені на ювілей подарувала? Пам’ятаєш? Вазу з магазину, дешеву керамічну вазу та ще й бозна як криво помальовану.
• Мама, ту вазу вона сама виліпила, а Катеринка, якій тоді було 5 рочків її сама розфарбувала. То подарунок від душі був своїми руками. А ти там хотіла побачити візерунки епохи відродження?
• То й що, всі гості принесли мені дійсно гарні подарунки. Он Віра Іванівна теж подарувала вазу, але ж гарну, фарфорову з золотим розписом. А та злидня осрамила мене перед людьми, виставила мене якоюсь убогою.
• Мама! Досить! Досить цього негативу! Не хочу слухати як ти хаєш тітку Олену! Не знаю за що тебе покохав батько, бо душі в тебе зовсім немає! – Антон вдягнув легку куртку та швидко пішов до виходу. Мати крикнула в догінку:
• Не ясно й досі як могла я твого покохати, бо був він слабак! І ти такий же тюхтій як і він! Яблучко від яблуньки!

Антон грюкнув дверима і швидко пішов на роботу. Мати розвернувшись пішла в столову. Наказавши кухарці заварити їй чай сіла за стіл і поринула в спогади. І згадала вона як тікала з подружками з інтернату гуляти до парку. Сиділи на лавці та мріяли про чудове майбутнє, як закінчать школу та підуть вчиться до інституту, зустрінуть любов всього життя, вийдуть заміж будуть в них діти та міцні сім’ї. А потім якось подружки не схотіли піти в парк і Інна пішла сама. Сіла на лавці та закурила сигарету. Тут ззаду почувся голос:

• Курити шкідливо, особливо таких красуням.

Інна обернулась, ззаду неї стояв красивий світловолосий хлопець з зеленими очима. Вона відвернулась відповівши грубо:

• То не твоє діло.
• А може  моє. – сказав хлопець перейшовши наперед і сівши напроти Інни.
• Чого ж твоє? Хто ти мені такий, щоб в мої справи влазити?
• Твій будучий чоловік!
• Тю, дивний. Ще чого? Обійдешся!
• Та кажу тобі будеш моєю жінкою, цариця. – Хлопець усміхався, а зелені очі поглинали Інну.
• Розмріявся! – Інна відвернулась, але все поглядувала на ті очі скоса.
• Ось подивишся! Бувай! – сказав хлопець і побіг кудись вбік по доріжці. Інна провела його поглядом, тут вона почула що її пальці ніби вогнем підпалило, вона повернула погляд на руку та тряхнула нею. То сигарета вже дотліла і жар дійшов до її пальців. Повернувшись в сторону вона побачила, що хлопця в діапазоні погляду вже не було.

На слідуючий раз вона знову прийшла на лавку і помітила, що там лежить букет ромашок з папірцем. На ньому було написано:

«Чарівній володарці парку від будучого короля її серця»

Інна озирнулась по сторонам, але нікого рядом не було. Вона взяла квіти і усміхнулась. Ще не один день вона приходила на лавку і знаходила свіжий букет квітів. Потім зеленоокий хлопець сам почав приходити і дарувати квіти. Потім вони почали гуляти, ходити в кіно та кафе. Через рік Інна вийшла заміж за  Івана, конструктора одягу, самого ніжного чоловіка, найкращого батька і просто хорошу людину. Розписавшись, виходячи з РАГСу Іван тихенько сказав Інні:

• Я ж сказав ще тоді, що ти будеш моєю жінкою. – Інна тільки усміхалась, вона тоді була найщасливіша наречена в світі.

Інна Володимирівна сиділа в кухні обпершись підборіддям на руки. Тихо сказала:

• За зелені очі… За чисту душу та зелені очі я покохала тоді Івана.

А по щоці скотилася сльоза.