3 розділ

Антон вийшов з автобусу та пішов вздовж лісосмуги. Пройшовши з п’ятсот метрів звернув в ліс, ще з п’ятсот метрів йшов по вузенькій стежці та вийшов до вулички з великими приватними будинками. То була багата вулиця на якій було всього 15 будинків, але великих, двох, трьохповерхових. Тут жили заможні люди. Антон йшов по вулиці та дивився на небо. Синє небо, сині очі. З думок не виходила молода синьоока дівчина. Маленька, русява, скромна. Голос такий невинний, тихий, приємний. Такий чудовий день, такий чудовий вечір. І сонце світить по іншому, і пташки співають краще, і небо синіше, і трава зеленіше, та так не хочеться додому. Ліс дихає весною, так хочеться щоб рядом йшла вона, така ніжна й скромна Настя. Ось вже Антон пройшов в кінець вулиці, там стояв його будинок, двохповерховий обплетений з одного боку виноградом. Зайшовши в калитку він пройшов по стежці викладеній декоративною плиткою мимо розарію, що ще тільки розпустив листя. Зліва біліла бесідка, біля якої червоніли маки та тюльпани. Піднявшись сходами до двері він зайшов в будинок.

• Антон, це ти? – то була його мати.
• Я мамо.
• Ну що, успішно сходив?
• Успішно.
• І як, сподобалось?
• Сподобалось.
• І що ж там платять?
• 3500 гривень за місяць.
• Господи копійки. Нащо воно тобі треба? Тільки час гаяти на тій роботі за мізерну плату. Сидів би вже дома краще, гроші ж є. Накормлений, одітий, хочеш погуляти бери гроші та йди, чи то проблема? Хочеш в кінотеатр, на море, за кордон. Тільки скажи…
• Мама! Я ж вже казав, я не буду жити за твій рахунок. Я доросла людина і можу сам заробляти собі на життя своєю працею.
• То я ж казала, давай поставлю тебе управляючим над ательє, та будеш заробляти, але ж більше ніж там де ти.
• Мама, ну не лежить в мене душа до твого ательє, та й не тямлю я нічого в цьому.
• А до чорноробства лежить?
• Не до чорноробства, а до праці своїми руками.
•  Мозками краще б працював.
• Мама!
• Годі вже. Переодягайся та йдемо вечеряти. Жду тебе о 19.00 в столовій.

Антон пішов до кімнати. Мати попрямувала до кухні.

Мати Антона Інна Володимирівна вдова. Висока та худа, блідолиця з чорним коротким фарбованим волоссям. Вдягається переважно в класичні костюми, блузи, спідниці, вбувається в прості туфлі та ботинки. Носить переважно темні кольори. Держить 7 ательє з пошиву класичного одягу в різних містах. В неї одягаються переважно елітні клієнти: бізнесмени, директори, управляючі. Справу починали спільно з чоловіком ще змолоду, капітал дали їм батьки Івана. Через два роки на світ з’явився Антон, а через 5 років батько Антона Іван Данилович тяжко захворів і через пів року помер. Інна Володимирівна погорювавши швидко взяла все в свої руки і продовжила справу відкривши ще 5 ательє. Виростила сина і хотіла передати йому справу. Та доля зложилася зовсім по іншому…

Антон з мамою сіли за стіл, що кухарка вже накрила. На вечерю в них був суп з креветками, та бутерброди з маслом і лососем. Стояло біле сухе вино і апельсиновий сік. З динаміків линула тиха класична музика. Мати з сином почали трапезу. Антон майже нічого не їв, тільки бовтав суп ложкою ганяючи креветку од бортика до бортика, дивився в тарілку. Мати помітила це:

• Ти чого не їси?

Антон підвів очі на матір, а очі блищали наче сміялись.

• Я їм.
• Так їж нормально!

Він швидко виїв суп, з’їв бутерброд, залпом випив вино, встав з-за столу, повернувся до матері, потім до кухарки:

• Мамо, приємного. Степанівна, було дуже смачно.

І швидко попрямував з столової. Мати провела його очима. Потім глянула на кухарку, що теж усміхаючись дивилась в сторону Антона.

• Чого стоїш? Прибирай давай. Антон вже поїв. Я повинна сидіти дивитись на срач на столі?

Кухарка перестала посміхатись та швиденько почала прибирати зі столу.

Антон не пішов до кімнати. Він вийшов з дому та попрямував в бесідку. Сівши за стіл відкрив та увімкнув ноутбук. Першим ділом він зайшов в мережу «в контакті». Ввів в пошук Анастасія Рильська, в додатково вибрав країну Україна, місто Кременчук. Пошук видав всього одну Анастасію Рильську, то була саме та синьоока Настя, що заполонила його серце. В неї на сторінці було всього 16 фотографій, в основному з подругою, пара там де сама, три з котом, одна кота і одна на роботі. Антон добавив її в друзі. Почав листати її сторінку. Через 10 хвилин Настя з’явилася в мережі. Антон написав їй приватне повідомлення.

• Привіт синьоока ?

Повідомлення прочитано відразу. Через хвилину Настя почала набирати повідомлення. Потім перестала. А ще через хвилину прийшла відповідь:

• Привіт зеленоокий J
• Чим займаєшся?
• Сиджу читаю паблік тут один. А ти?
• А я сиджу в альтанці, насолоджуюсь майським вечором, увертаюся від хрущів. Все літають по садку, та врубаються то в лоб, то в вухо J
• JJJ Цікаве заняття, а до мене хрущів не пускає Петрович J
• Петрович? Це хто? Родич якийсь?
•  Ні, Петрович мій кіт J Сидить на підвіконні та лапами ловить хрущів, що норовлять залетіти до квартири J
• Аааа))) Петровичу привітJ
• Ну що, як тобі перший день у нас на складі?
• Чудовий день, чудовий склад, чудовий комірник J
• JJJ годі тобі, комірник як комірник, самий звичайнісінький J
• Та ні, не звичайний синьоокий комірник J
• Ну, а як колектив?
• Достатньо дружний. Рузійович дуже мудрий чоловік, та все за своїх дочок тріщить. Все за них розказує, які вони в нього. Та за жінку покійну…
• Він любить дуже дочок своїх, а вони в нього й хороші дівчатка. Слухняні, добре вчаться. А от жінку він ніяк не забуде. Дуже любив її.
• А чому Петрович?
• Мм… що?
• Ну чому кота звуть Петрович? J
• Ааааа J На складі продавцем працює в нас хлопець Петро. Знаєш?
• Знаю.
• Так от, я коли прийшла сюди працювати, то ми з Петром здружилися. Я сказала якось, що живу одна. Петро спитав, що це ж мабуть я скучаю сама в квартирі. Ну я  й сказала, що трішки нуднувато. Ну Петро мені й приніс на слідуючий день руде мале кошенятко, щоб я не скучала. Я думала-думала, як його назвати та й назвала Петрович, тому що Петро мені його подарував. Так і з’явився в мене мій Петрович.
• Класно J