2 розділ

Вечір був такий же погожий та теплий як і ранок. Над вишнями літали хрущі, в дворі бігали діти, біля під'їзду на лавці сиділо дві бабусі та дрімав на сонечку кіт. Настя поверталась з роботи з пакетом в руках.

- Добрий вечір. – сказала Настя.

- Добрий вечір, Настя.

Вона піднялася на другий поверх, вставила ключі в замок. За дверима почав нявкати кіт.

- Петрооович, зараз котя мій хороший, зараз відкрию, я тобі «ням-нямку» принесла. Зараз кицюня моя.

Настя відчинила двері, кіт вибіг в коридор і нявкаючи почав тертися об ноги. Настя зайшла, запустила кота назад, зачинила двері, роззулася і пішла до кухні. Кіт побіг за нею. Вона дістала котячу миску і насипала йому рідкий котячий корм. Петрович накинувся на його і швидко почав їсти. Настя погладила його по спині та пішла до кімнати. Перевдягнувшись в домашній одяг вона пішла на кухню та почала готувати собі вечерю. Зварила кусочок курячого м'яса, зробила салат з капусти та огірка. Та поставила варити компот з морожених полуниць. Поївши Настя увімкнула радіоприймач і вляглася на дивані. Рудий полосатий трирічний кіт Петрович прийшов наївшись до Насті і влігся їй в ноги, замурчав. Настя взяла телефон і подзвонила. На тому боці веселий молодий голос відповів:

- Привеееет подруга!

- Привіт Ліля. Ти не зайнята?

- Не занята, Що там в тебе?

- А ти можеш зараз прийти до мене в гості?

-  Цілком. Чай в тебе є?

- Є.

- Жди тоді.  Бувай.

Ліля відключила слухавку. Настя відложила телефон і пішла ставити чайник. Квартира де жила Настя була двох-кімнатна, але маленька. В ній колись жила вона з мамою та батьком, та бабусею. Коли Насті було 10 років мама й тато загинули у ДТП и Настя жила з однією бабусею, але бабуся вмерла через 7 років і тоді Настя зосталась одна. З сімнадцяти років вона пішла вчитись до технікуму на бухгалтерську справу. Навчання поєднувала з роботою, щоб за щось жити. А після технікуму пішла робити сюди на склад де працює вже 3 роки.

Ліля подруга Насті і однокласниця. Живе сама з меншим братом, батьки весь час їздять по заробітках. Так що Ліля з п’ятнадцяти років фактично виховує брата одна. Але живуть вони не бідно, так як батьки висилають їм постійно гроші, приїжджають чотири рази на рік на дві неділі. Також батьки збирають гроші дітям на житло. Вчилась після школи разом з Настею в технікумі на бухгалтера. Зараз працює в агентстві з нерухомості секретарем. Зарплатня у неї невелика, з її батьками вона могла би сидіти вдома на всьому готовому та мріяти про заміжжя та дітей, але Ліля не з тих хто буде сидіти без діла за чужий рахунок. Ліля говірка, весела і моторна. Ліля й працює на совість, але й не перетрудиться коли не потрібно. Вона відповідальна і чесна в роботі, в гулянці душа компанії. Що не можна сказати про Настю, бо Настя на роботі працьовита, як бджілка, в компанії переважно мовчазлива, тільки слухає та сміється, розповідає як спросять.

Кинувши телефон на диван Настя побігла на кухню. Дістала з холодильника яєць, молока, муки з шафи, цукру, заколотила тісто та заходилась за млинцями. Петрович сидів на підвіконні та з грайливими очима спостерігав за хрущами, інколи намагаючись зловити їх лапою. Настя глянула в вікно, в арці показався моторолер. То була Ліля, вона жила в пригороді тому їздила на моторолері, щоб швидше добиратись. Ліля помахала Насті рукою широко усміхаючись. Під’їхавши до під’їзду вона встала з моторолеру та припаркувала його біля парканчику. Настя виглядала з вікна.

• Двері відчинені, заходь.
• Ідууу.

Ліля швидко піднялася сходами та зайшла в квартиру.

• Як в тебе гарно пахне. Що смажиш?
• Млинці пекла.
• Нащо ти з ними возишся? Я тістечка принесла.
• Так любиму подружку жду ж. Нічого, ми і млинці і тістечка приговоримо. Роззувайся проходь в кімнату, посидимо на балконі.

Ліля роззувшись пройшла до кімнати, сіла на диван, в кімнату вольяжно зайшов Петрович.

• Петроооовичу! Морда руда, а я тобі гостинця принесла. – вона погладила кота і відкрила сумку. – пішли до кухні котику.

Ліля з зацікавленим котом пішли на кухню. Настя як раз наклала млинці на тарілку і заварила чай.

• Що то ти принесла?
• То гостинець Петровичу. Зараз котуся почастую тебе смачненьким. – Ліля швидко взяла чисте блюдце і положила з пакету кілька маленьких сирих рибин. – рибульку тобі принесла, пригощайся кицюню.
• Дааа, Петрович, хто ж як не Ліля тебе ще побалує. – сказала Настя держачи дві тарілки з млинцями і тістечками в руках. – Бери чай та пішли в кімнату.

Дівчата накрили маленький столик на балконі скатертиною і поставили частування. Настя поставила склянку х трьома червоними тюльпанчиками на стіл, дві чашки з блюдцями з фарфорового сервізу білого в синіх слоненятах, та гарні срібні чайні ложечки. Сівши подруги почали розмовляти.

• Цей сервіз колись привезла звідкілясь моя бабуся, він їй дуже подобався, та й мені тоді сподобався дуже, такі файні слоненята на ньому.
• То що там в тебе трапилось то? Голос якийсь був в тебе стурбований.
• Та взагалі то нічого серйозного не трапилось, просто сумно вдома, хочеться побалакати посидіти з кимось. - Настя крутила чашку на блюдці. – До нас на склад прийшов сьогодні влаштовуватись на роботу грузчик.
• І що?
• Ну він коли підійшов ближче до нас, він якийсь… цікавий. Сам худий як тріска, але високий. Та в нього зате такі глибокі зелені очі, як вир. Щось в них є таке, в чому потопаєш. Як глянеш в них так і втонеш і відриватися не хочеш.
• Що ж то за чорнобровий так зачепив мою Настю? – з усмішкою сказала Ліля.
• Та не чорнобровий, а білобровий. Сам блондин і брови білі, лиш очі зелені як трясовина. Нічого особливого, та ж очі… бррр.
• А не закохалась ти, голубка, часом?
• Та ну я його перший раз бачила! Тооо шось.. не то.
• А по моєму як раз саме то. А що? Кохання з першого погляду. Як в казці. Він і вона побачили один одного і закохалися з першого погляду. Він позвав її заміж, вона згодилася і вони оженились, нарожали дітей та жили довго та щасливо! Романтичненько…