1 розділ

Була сьома година ранку. Сонечко пригрівало крізь ранішню прохолоду. Легенький вітерець колисав бузок під вікном, що доріс майже до другого поверху 4-хповерхівки. Приємний аромат його квіток пробивався крізь прозорі занавіски. Настя спала в ліжку на животі щокою до подушки накрита легким покривалом, чуть-чуть похрапуючи. Тут задзвонив будильник. Настя не розплющуючи очей рукою намацала його та виключила. Хвилину вона продовжувала лежати, а потім різко підвелася і ще хвилину сиділа на краю кроваті з заплющеними очима. Привідкривши одне око встала і пішла до душу. Потім Настя вже на кухні заправила кавоварку, зробила собі кави, зробила хрусткі тости з маслом. Сівши за сніданок тільки піднесла тост до роту і не встигнувши вкусити перевела погляд вниз.

- Яка я сволота... Петрович, забула про тебе, єгоїстична я скотина.

Кинувши тост Настя полізла до шафи, відкрила дверцю і дістала котячий корм. Кіт помітно оживився побачивши «хрумчики» і почав мурчати, нявкати та  тертися об Настини ноги. Настя насипала корму в миску, кіт не перестаючи мурчати припав до миски і жадібно наминав корм. Тепер Настя продовжила трапезу.

- Хоч би спасибі сказав, Петрович.

Кіт повернувшись до Насті швидко нявкнув та продовжив їсти.

- На здоров’я, Петрович.

Поснідавши вона вдягла джинсове плаття, обула легкі кеди, подивившись в дзеркало вирішила не фарбуватися, накинула сумку через плече вийшла з квартирки. Петрович сидівши на порозі не перестав дивитись на двері. Через пів хвилини двері відчинились і в оселю знову вбігла Настя.

- Все-таки, Петрович, нафарбуюсь, а то бігла, внизу глянула в дзеркало, а я  бліда як покійник.

Настя швидко підфарбувала очі, губи.

- До вечора Петрович.

І вибігла з квартири. Петрович тільки тепер встав і пішов в кімнату.

Настя добігла до зупинки і на льоту вскочила в маршрутку. По привичці почала слухати радіо. До її роботи було всього чотири зупинки. З ранку і ввечері вона рахувала скільки людей зайшло на зупинках в її маршрутку. Сьогодні була п'ятниця і людей було не багато. На першій зупинці зайшли якась товста тітка в якої зовсім не було видно шиї, аж дуже вона була товста. Очі дрібні та хитрі, сама як дережабль велика та кругла, на голові котко підстрижена копна волосся перепалена дешевою буряковою фарбою. Брови наведені чорним олівцем товсто-товсто, а на жовтих щоках дуже багато рожевої рум'яни. Рижувате коротке плаття обліпило пузату постать. В цілому відвратне зрілище. Тітка з хижим видом різко розрахувалась з водіем і без спасибі всілася в кресло. Огляділася по сторонам і з недовольним виглядом щось бовкнула собі під ніс.

За тіткою зайшли дід з бабою, мати с малим сином та троє школярів, дівчинка та два хлопчики одного віку.

Автобус рушив далі по путі зупиняючись та забираючи пасажирів. За вікном мелькали майські квітучі вулиці з біленими тротуарами, яскравими магазинчиками, по дорозі їздили кудись автомобілі, по тротуарах сновигали люди. Старий Кременчук потопав в цвіті тюльпанів і бузку.

Настя вийшла на останній зупинці і пішла вулицею до складу де працювала. Склад був не далеко. На вході у великих воріт сиділо на лавці кілька чоловік, жіночка похилого віку , ще не старий чоловік та молодий хлопець. Чоловіки пили каву та курили, жінка просто сиділа.

- Доброго ранку, Анна Сергіївна, доброго ранку хлопці. – Настя поздоровалась.

 Анна Сергіївна пенсіонерка 68 років, дуже моторна, не любить сидіти без діла, тому працює на складі вже 6 років. 5 днів підряд Анна Сергіївна працює на складі прибиральником, а на вихідних бере онуків в охапку і проводить з ними час у себе на дачі.

Всі поздоровались з Настею.

- Як там твій Петрович, Настуся? Не перекинув квіти вчора?

- Не перекинув, Анна Сергіївна. Та мабуть сьогодні оп'ять виверне. Я егоїстка, зробила собі тости до сніданку, а йому його «хрумчики» не поклала. А я його знаю, він запам'ятав.

- Так він в тебе голодний остався?

- Та ні, я то йому потім поклала, ну факт зостаеться фактом. Він то запам'ятав, що про нього забули. – сказала Настя з усмішкою.

- Ет, та може й забуде.

- Дай бог, щоб забув.

- Ааа, Настуся, до нас сьогодні повинен прийти новий вантажник. Ондо дивлюсь не він йде, таке як до нас.

З боку будинку вийшов хлопець і йшов просто на них. Високий, світловолосий, худорлявий такий, що хотілось накормити його салом, щоб хоть чуть-чуть від'ївся. Він був вдягнутий в спортивний костюм блакитного кольору та сині кросівки. Через плече висіла чорна барсетка. Наблизившись хлопець поздоровкався.

- Доброго дня. Я дзвонив з приводу роботи вантажником. Я потрапив по правильній адресі?

В хлопця були великі зелені очі та густі, але світлі брови,   ніс правильної форми та тонкі губи. Настя очима припала до його очей, а в грудях щось зжалось і мурашки злегка пройшлись шкірою. Хлопець зупинився на її погляді та легенько всміхнувся. Настуся схаменулась та перевела очі на клумбу повну тюльпанів. Анна Сергіївна швидко схопилась.

- Так ти правильно потрапив, ходімо за мною я проведу тебе до начальника. Хлопець пішов за жінкою дивлячись не перестаючи дивитись по путі на Настю, поки можливо було. Коли вони зайшли всередину, то Настя помітила що обидва чоловіки чуть усміхаються переглядаючись між собою.

- Що? Що трапилось? Що смішного?- Спитала Настя й сама посміхаючись.

- Та ні нічого, Настя. – сказав Петро.

Петро молодий хлопчик 21 рік. Працює на складі  вже 3 рочки, має дружину Олю та 1-річного сина Іллю. З жінкою живуть ладно та мирно, мріють про дочку та власний будинок. Поки що знімають житло недалечко від складу де Петро працює. В цілому дружна та ладна сім'я.

- То, Настя, ми дивимося з Петром, що вже пора тебе Настя заміж видавати, а то 23 роки, а ти в дівках сидиш. А цей грузчик новий так і стріляє очима на тебе, та й в тебе в очах блимнуло, очі відвела то не спроста на тюльпани. Ох на весіллі б погулять.