Розділ 1

Дзвони продовжували бити. Не безперервно, тепер між ударами з’явилися довші проміжки. Низький гул прокочувався над столицею, торкався шибок і поволі затихав серед дахів. За вікнами спалахували додаткові ліхтарі, на вулицях побільшало варти, але місто не охопила паніка. Столиця прокидалася, намагалася зрозуміти, що сталося, і слухала накази тих, хто поки знав не набагато більше.

У вітальні маєтку теж мовчали. Слово вже прозвучало.

Війна.

Але воно було надто великим, щоб одразу вміститися в думках.

Ельвар першим відійшов від вікна.

— Мені треба зв’язатися з батьком.

Він говорив спокійно, проте вже прямував до дверей. Гал кивнув.

— Переговорна сфера в східному крилі.

— Вона працюватиме під час тривоги?

— Якщо міський вузол ще не обмежив приватні канали.

— Перевіримо.

Мейра піднялася слідом. Ще кілька хвилин тому її темний однострій висів на спинці крісла, тепер вона вже накидала його на плечі.

— Мені також потрібен зв’язок.

Торен одразу глянув на срібні знаки Північного корпусу на її комірі.

— З корпусом?

— Так.

— І що ти їм скажеш?

— Що я в столиці й чекаю розпоряджень.

— А якщо накажуть прибути?

Мейра застебнула останню застібку.

— Тоді прибуду.

— Ти студентка, — нагадав Ельвар.

— І приписана до Північного корпусу.

— Як стипендіат і майстер бойових маніпуляцій, — озвався Рік. — Не як солдат постійного складу.

Мейра подивилася на нього.

— Це ти зараз намагаєшся мене заспокоїти?

— Ні. Нагадую, що військові люблять порядок ще більше, ніж Академія. Якщо корпусу знадобишся саме ти, тобі надішлють офіційний наказ через ректора. До того часу ніхто не очікує, що ти серед ночі побіжиш на північ.

— А якщо східний фронт уже...

— Ми не знаємо, що там, — перебив Рік. — Можливо, вони ще нічого не знають про напад. Сталося це зовсім недавно.

Мейра на мить затримала погляд на ньому, а тоді кивнула.

— Саме тому я хочу зв’язатися.

— Це розумно.

Торен повільно видихнув.

— Добре. Раз навіть Рік назвав це розумним, сперечатися не буду.

— Запам’ятай цей день, — сказала Кіра. — Таке трапляється нечасто.

Рік ображено приклав руку до грудей.

— Я постійно кажу розумні речі.

— Випадково, — уточнила Рін, закриваючи книгу.

— Результат усе одно зараховується.

Розмова трохи зняла напруження. Не повернула колишнього затишку, але принаймні всі знову почали рухатися, а не стояти, слухаючи дзвони.

До переговорної вони пішли разом. Маєток уже прокинувся. У коридорах запалили повне освітлення, кілька слуг поспішали у своїх справах, охорона перевіряла зовнішні печаті. Ніхто не метався й не кричав. Тривога в столиці мала чіткі правила: зачинити ворота, не виходити без необхідності, дочекатися офіційних повідомлень.

Більшість працівників маєтку й без того жили тут, у відведених для них приміщеннях. Їх наймали з різних земель, часто здалеку, тому щодня діставатися до столиці й назад було б безглуздо. Тієї ночі це виявилося особливо зручним, нікому не довелося йти через місто посеред тривоги.

Переговорна була невеликою круглою кімнатою без вікон. У центрі над кам’яною чашею висіла прозора сфера, наповнена сріблястим туманом. Зараз туман рухався швидше, ніж зазвичай. Сотні людей у столиці одночасно намагалися зв’язатися з рідними, підлеглими або знайомими.

Ельвар підійшов першим.

— Канал дому Дан’Ріларів.

Усередині сфери промайнуло світло, але одразу згасло.

— Особистий ключ спадкоємця, — додав він, поклавши долоню на край чаші.

Руни відповіли м’яким синім сяйвом. Туман закрутився, на мить утворив темний силует і знову розпався.

— Вузол перевантажений, — сказала Рін, підійшовши ближче. — Запит прийняв, але з’єднання ще немає.

— Повторити.

Цього разу сфера відгукнулася сухим тріском.

— Не поспішай, — порадила Кіра. — Якщо постійно бити в один канал, швидше не стане.

Ельвар подивився на неї.

— Це переговорна сфера, а не замок.

— Для мережі різниці небагато.

— Справді? — зацікавилася Рін.

— Не зараз, — одночасно сказали Гал і Ліані.

Кіра підняла руки.

— Мовчу.