РОЗДІЛ 62

ЛЕВІ

Я вичавлював останнє зі свого мотоцикла, коли їхав до квартири Ленз. Була глибока ніч, і дороги спорожніли. У голові спіраллю вирували думки, занурюючи мене в коло самоненависті. Я не чекав ранку, не чекав, поки хтось із нас охолоне і перестане злитися, бо вже таким чином одного разу втратив усе. Не цього разу.

Вивернувши кермо, зупинився біля будівлі. Ноги минали сходинку за сходинкою, наближаючись до квартири. Смикнувши ручку, тихо вилаявся. Кілька разів грюкнувши, зрозумів, що ніхто відчиняти не збирався.

Плече занило після третього удару, але мені було байдуже. На четвертий тріск пролунав коридором, і я зайшов усередину. Все було поглинуто пітьмою, так, наче будь-яке джерело світла зовні та всередині померло. Могильна тиша викликала погане передчуття.

– Ленз? – гукнув я.

Жодної відповіді, жодного руху. Я заглянув у кімнату Кевіна – порожньо. Вони кудись поїхали? Він забрав її подалі від мене? Ні, це безглуздя. Вона б не поїхала, не розібравшись. Принаймні, я сподівався на це.

Спочатку я набрав Ленз, але мене перекинуло на автовідповідач. Бляха! Знайшовши номер Армстронга, зробив другий дзвінок – те саме. Що в біса коїться?

Пропущені від Марі світилися на екрані. Хотіла поговорити? Ну що ж, доведеться перервати її солодкий сон.

– Лане? – сонно бурмотіла дівчина. – Ти з глузду з’їхав? Пів на другу ночі.

– Де вона? Ти знаєш?

– Хто?

– Ленз, бляха!

– Слухай, можемо відкласти ці жарти до ранку?

– Арс, я схожий на блазня?!

Вона щось пробурмотіла на тлі, ймовірно, Деверсу.

– Гей, друже, – пролунав голос Міші. – Кого ти там уже загубив?

– Ленз, – прогарчав я. – Ти можеш відстежити її телефон абощо?

– Я можу все, але для початку мені було б добре пояснити, хто така Ленз і навіщо ти шукаєш цю людину серед ночі?

Я завмер. Що?

– Деверсе, мені зараз не до твоїх ігор.

– Я серйозно, Лане, – мовив хлопець без натяку на жарт. – Уявлення не маю, про кого ти.

Я поклав слухавку, ще більше розлютившись. Що на біса коїться?

Вискочивши з квартири, сів на мотоцикл.