.

Світ на долоні. Замість передмови.

Мені п’ятнадцять. Кажуть, що це вік, коли людина тільки починає усвідомлювати себе, але моєму поколінню довелося усвідомити масштаб світу

набагато раніше, ніж ми того хотіли. Ми навчилися розрізняти відтінки неба не за кольорами заходу сонця, а за звуками, які воно приносить. У цьому віці зазвичай мріють про перші подорожі чи безтурботне майбутнє, але я навчилася понад усе цінувати тишу і можливість зафіксувати мить. Для мене творчість — це не просто спосіб самовираження чи хобі. Це мій спосіб дихати, мій притулок і моя можливість залишитися собою в часи, коли все навколо намагається нас змінити або зламати.

Я живу поезією. Це не гучні слова для обкладинки

— це фізичне відчуття реальності. Рядки приходять тоді, коли внутрішній простір стає надто тісним для почуттів, коли біль чи радість вимагають виходу. Я вірю, що кожне слово має свою вагу, свою вібрацію і свою здатність гоїти рани. Коли я пишу, я ніби

вибудовую навколо себе прозорий, але неймовірно міцний купол, через який не може пробитися холод байдужості чи залізна жорсткість обставин. Мої вірші — це мої відбитки пальців на склі історії. Це докази того, що попри все я відчуваю, я гніваюся, я люблю і я нескінченно сподіваюся.

У цій збірці ви знайдете не просто рими, а мої роздуми про те, як важливо зберігати внутрішню чистоту. Ми живемо в епоху, де «прогрес» часто стає синонімом емоційного холоду, а справжнє людське тепло губиться в цифрових бастіонах. У свої

п’ятнадцять я дуже гостро відчуваю ці «тріщини в словах» — моменти, коли щирість важить більше за будь-який зовнішній блиск. Я шукаю справжність: у людях, які залишаються поруч у найтемніші ночі, у вишневому цвіті, що пробивається крізь дим, у тюльпанах, що кришать асфальт своєю неймовірною волею до життя.

Ця книга — це подорож моєю душею, відверта і місцями болюча. Вона починається з відчуття розірваного неба і веде до тихого, але впевненого світла надії. Я хочу, щоб ви читали ці тексти як

голос людини, яка відмовляється бути німою перед обличчям випробувань. Творчість — це мій шлях перетворення попелу на родючий ґрунт. Я ділюся з вами своїми «снами про світло», своїми сумнівами на межі світанків і своєю вірою в те, що Гідність і Свобода — це не просто терміни з підручника, а ритм нашого спільного серця.

Я запрошую вас у свій світ. Тут іноді буває тривожно, іноді — занадто самотньо, але тут завжди є місцедля світла, яке ми маємо запалювати самі.

Бо доки ми здатні відчувати глибину — ми залишаємося людьми. Доки ми пишемо свою історію — ми живі.

.

« ДУШУ НЕ ВИДНО

АЛЕ      ВОНА

ЗАЛИШАЄ         СЛІДИ .

У   ВЧИНКАХ , У МОВЧАННІ ,

У   РЯДКАХ , НАПИСАНИХ                         ПОСЕРЕД

Н О Ч І ,

КОЛИ       ВЕСЬ       СВІТ       СПАВ, А       ВОНА       —   НІ»

Мистецтво бути незламним

«Живіть серцем, пишіть щиро,

любіть віддано — і нехай кожен ваш день буде сповнений сенсу».

Мене звати Дарина, і я належу до покоління, яке

подорослішало швидше, ніж встигло дочитати всі твори зі шкільної програми. Ми — молодь, яка сьогодні стоїть на передовій не лише інформаційного, а й культурного фронту. Ми не просто свідки історії — ми її безпосередні автори, які пишуть рядки власною долею, іноді на полях конспектів, а іноді в пам’яті під час довгих годин у сховищах. Цей

маніфест — моє звернення до кожного, хто шукає сенс у часи, коли небо стає важким від диму, а серце — від невпевності. Бути молодою людиною в Україні у 2026 році — це означає щодня робити свідомий вибір між німим відчаєм і гучною дією. І я бачу, як тисячі моїх однолітків щосекунди обирають дію.

Мій шлях у творчості та активному громадському житті відкрив мені одну важливу істину: ми ніколи не буваємо

самотніми у своєму прагненні до світла, навіть якщо навколо панує суцільна пітьма. Коли я дивлюся на те, як сьогодні гуртуються мої однолітки, я бачу не просто волонтерів, активістів чи митців. Я бачу тяглість нашої незламної історії, яка пульсує в кожному з нас. Кожна молодіжна організація, кожна ініціатива, кожен мистецький гурток — це сучасне

продовження тих рухів, що гартували український дух

протягом століть. Ми — нащадки тих молодих людей, які понад сто років тому створювали «Пласт», плекаючи ідеали служіння та честі. Ми — спадкоємці тих, хто йшов у бій під Крутами з вірою в серці, що сильніша за смерть. Ми — голос тих, хто в задушливі 60-ті роки минулого століття писав

вірші, які пробивали залізобетонні стіни тоталітаризму. Ми вчимося у них бути «сталевими», але водночас не втрачати здатності відчувати біль ближнього та бачити красу там, де інші бачать лише руїни.

Історія молодіжних рухів в Україні — це не просто сухі дати в підручниках, які ми готуємо до іспитів. Це жива енергія боротьби за право дихати вільно, думати сміливо і творити відкрито. Від таємних гуртків самоосвіти ХІХ століття до сучасних молодіжних хабів та рад — це завжди був шлях опору сірості, байдужості та неволі. Сьогодні, беручи участь у житті молодіжних спільнот, я відчуваю цю потужну енергію єднання. Це унікальний простір, де твій голос має

реальну вагу, де твоя найсміливіша ідея може змінити світ навколо тебе вже сьогодні. Коли ми разом, наш внутрішній ритм стає колективною силою, яку неможливо ігнорувати чи заглушити.

Творчість під час війни — це не просто хобі чи спосіб згаяти час. Це наш найвищий і найчесніший акт спротиву. Кожен написаний вірш, кожен ескіз чи маніфест — це територія нашої внутрішньої свободи, куди ворог ніколи не знайде