Как живет настоящая фея
У феи — домик на лужайке,
Там — гномик в трусиках и в майке,
И гном в очках и в бороде
Играет всем на балалайке.
У феи варится варенье
Из чайной розы и сирени,
Из лилий, мяты и шалфея
В саду варенье варит фея.
Зимой приятно у камина,
Когда вовсю трещат морозы,
Поесть варенья из жасмина,
Фиалки, ландыша, мимозы.
И в этой чайной обстановке
Танцуют все без остановки,
А гномик на вишнёвой дудке
Играет танец незабудки.
© Юнна Мориц 153
Стільки всього трапилося за цей час, що просто не віриться!
Ми одружилися, як тільки моє плече прийшло у форму. Швидко та практично нічого нікому не кажучи, просто втекли. Слава перекинув усі справи Ярославу та Андрію, а сам насолоджувався справжнім медовим місяцем зі мною та мною загалом. Та чого вже...наше весільну подорож, я не забуду ніколи.
Коли повернулися, з'їздили зі Славою та його батьками на могилу до Сані.
Я плакала. Дуже! Ні.. не так… Я ридала, До темряви в очах! До зрипоти в горді, просила вибачення, та м‘яла землю коло його могили, на яку навіть ніхто не приходив за весь цей час.. Просто забутий хрест… Просто ім‘я і дати… Навіть фотографії немає…
Я прощалася та відпускала минуле життя! Відпускала його! Що б нарешті і Саня зміг здобути того спокою, і свободи, що здобула я і Слава, і навіть тітка Маша з дядьком Мишком.
Сергія засудили. Але! Вразило інше. Його адвокат виявився справжньою акулою і вибив право на апеляцію. А після апеляції, ще одну апеляцію! І так до безкінечності!
Його ми вже не боялися, так з'ясували ще на суді. І зараз, через шість років, все це залишилося лише у спогадах. Таких далеких та майже нереальних.
А ось, що реально, то це наш син Льошка. Мій гінеколог дуже здивувався, коли дізнався, що чоловік із трійні та ще й близнюків, а ембріончик у мене один. І довго ще на УЗД перевіряв, чи не загубив десь ще одного чи двох. Але чоловік сказав, що наступного разу, буде старатися краще і підморгнув мені своїми шахрайськими глазюками. Ага! Щас!!!
Мені одного урагану вистачає! А коли всі мої мужики вдома, і я маю на увазі навіть Ярослава з його сином Артемкою, і Андрія з сімейством, то, звичайно, будинок стоїть догори дригом! Таке враження, що цунамі, ураган Катріна та всі інші катаклізми локалізувалися у нас і все якраз у активній фазі!
До речі, про Катріну. Андрій з Маринкою одружилися ще раніше, ніж ми і пройшли всі кола пекла нашої бюрократії, щоб удочерити ту маленьку дівчинку з дит.будинку. Катруся дуже на них чекала! А через рік, вони вже всі разом чекали на появу четвертого члена родини, маленького Вітюшки. Так що тепер наша вся брава компанія поповнилася на плюс один , два, три.
Слава, розширився, ще значно більше, але амбіції у Краснова, як і його Его! Надмірні! Ну хай розважається. Головне, що татом він став зовсім нереальним!
Я працюю віддалено і це не заважає мені займатися сім'єю, будинком, собою. На місці шраму від кулі тепер красуються татуювання з датами народження чоловіка та сина. Я намагаюся підтримувати Славу у всьому, не заважати і подавати йому патрони, коли вкотре хоче розстріляти весь світ. Люблю його, до неба і назад! Думала пройде трохи! та ні…з кожним роком наша пристрасть стає все не сильнішою і нестримнішою, а наша любов ще міцніша!
Сьогодні без машини. Слава, відправив мою "електричку" на ТО, так що таксі нам із Льошкою на допомогу. Холодна дощова весна, вогкий ранок. Везу дитину в садочок. Зранку проспала і здається навіть не вмилася. Але це не страшно, сьогодні мене приведуть до ладу мої феї краси. Незабаром День Народження коханого, треба бути у формі.
Закинула дитину в групу, вибігла з будівлі і одразу потрапила під дощ.
Та бодай твою козу за ногу..
- Щось маєш вигляд не дуже. Чоловік не спонсує?! - Почула я знайомий голос за спиною.
Обернулася. Під козирком стояв Сергій.
Все ж таки випустили. Домоглися свого. І здається, конфіскація на ньому ніяк не позначилася. Світло-сірий приталений піджак із білою сорочкою, відмінно скроєні сірі, укорочені штани, темно-сині черевики. Гарний. Міг би бути добрим дядьком Сергійком.
Дивно, але в мене абсолютно не було страху перед ним, незважаючи на все, що він зробив і, впевнена, ще зробить. Подивилася на нього впритул відкидаючи вологі пасма зовсім короткої стрижки з обличчя.
— А ти явився, щоб мені про це сказати? - хмикнула йому, поправляючи полегшену спортивну парКу і вивуджуючи телефон з кишені.
- Я хотів побачити племінника...- промовив він з роздратуванням.
- Побачив?
Він кивнув головою.
- Виріс так.
- Так, ваші гени. - я мимоволі посміхнулася.
- Я можу з ним бачитися? - поставив несподіване запитання Сергій.
- Всі питання до Влада. - відповіла я.
- А що ти скажеш? Не пробачиш?
Я різко розвернулась і, відібравши підборіддя, впритул підійшла до Сергія.
- Пробачити? А за що? - прошипіла. — Може за те, що вбив мого нареченого? чи може за те, що скоїв замах на на Влада? — скривила косу усмішку. Сергій не відпускав погляд.. . — Ні! Не так! Я відпустила. Відпустила те, що ти накоїв. Навіть Влад відпустив. А це означає, що тебе нема... немає в нашому житті. Все, що ти зробив, назавжди залишиться з тобою. На твоїй совісті. Тобі жити з цим вантажем. А мені на тебе чхати!
#1070 в Жіночий роман
#3912 в Любовні романи
#1865 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 02.07.2022