Розділ 20. Я, фея! Хочу — чаклую! Хочу— феячу!

Фея-надія, 

Фея-любов. 

Ненависть-заздрість, 

Мачуха-зло. 

Поранена ти, 

Та не убита в упор.

Чаклун у печері

Голубка — любов.

Я б могла зараз постогнати, як оті ванільні панночки про те, що розплющувати очі було боляче, в голові гуло і все таке інше.  Але ні, розплющувати очі було яскраво.  Схоже, що на вулиці день.  Сонце в зеніті, плече ниє, ну як "ниє" болить... сильно.  А ще біля мене схилившись упритул спить мій чоловік.  Мій коханий, моє сонце.  Як ти?

Пам'ятаю, як відчула руйнівну силу енергетики Сані… чи не Сані… його силует, які бачила лише вранці на майданчику.  Чому не сказала тоді Славі?  Що я хотіла?  Знаю що хотіла!  Не псувати коханому свято.  Найбільше у світі мені хотілося цього дня тішити Славу.  Вручити йому подарунок, який приготувала.  Нехай ми й не так довго разом, але я з першого дня віддала йому своє серце.  Просто дуже боялася.  Дуже!  А вийшло, як вийшло.  налетіла на нього в бажанні відштовхнути, але він схопив мене і щось пішло не так.

Слава, ніби відчув, що я вже не сплю і втомлено потер свої гарні очі.  Любов моя.  Темні кола під очима, жорстка щетина навіть не триденної давності, щоки впали... Боги!  Що сталося?  Скільки спала?

- Ти тут... - прошепотів він, підносячи мою руку до своїх губ.  - А-а-ань... - сказав він.  - Не роби так більше ніколи, прошу тебе!  Я ж здохну без тебе!  Без вас!

- "Без нас"?  - Невже нас тепер буде троє?  Троє!  Яке щастя!  — я трохи звільнила руку і провела пальцями по щоці.  Як же я скучила за ним!

- Ми вагітні!  - з якимсь трепетом промовив Влад і так довго й ніжно глянув на мене.

- Ми?

- Так, МИ!  Завжди, МИ, Ань .... - відповів коханий.  - Термін зовсім крихітний, ясніше стане десь через тиждень.  Але лікар підтвердив та і аналіз крові.  Тож ти тепер по-любому переїжджаєш до мене.  Я звичайно дуже люблю Борщагу!  Але сама розумієш, краще свіже повітря, зелень.  - продовжував плутано тараторити Влад.  А я просто милувалася ним.  І хоч мені було боляче і лікаря покликати добре б, я нізащо на світі не хочу прогаяти жодної його емоції зараз.  Я хочу милуватися на його щасливі очі і те, як він махає руками, описуючи свою ділянку.  Хочу слухати його голос завжди-завжди.

Він усе говорив, говорив, а я просто насолоджувалася його присутністю.  Його безумовною присутністю у моєму житті.  Мій!

— ...Анют, ти слухаєш мене?  - долинуло до мене крізь думки.  Я спробувала трохи поворушитися, але біль у плечі  дав про себе знати.  Я скривилася. - Ти що робиш!?  Супер-жінка ти моя!  Героїня, бодай тебе качка копнула, мого роману!  Лежи вже, я покличу лікаря!  - швидко промовив і допоміг знову лягти.  Швидко ретирувався з палати, пригрозивши мені суворим поглядом улюблених карих очей.

Я трохи озирнулася.  Не схоже на державну лікарню.  Красиві біло-блакитні стіни, прозора тюль на вікні зліва, плазма на стіні, м'яке крісло, на якому спав Слава, тумбочка з ліжком з гарним букетом альстромерій у вазі.

За кілька хвилин повернувся Слава з лікарем.  Приємний чоловік років сорока п'яти з легкою сивиною на скронях, в окулярах у стильній тонкій оправі.  Зростанням і статурою він не поступався Славі.

- Ну!  З Днем Народження, Ганно!  - бадьоро почав лікар.  А я жахнулися від почутого!  Невже вже мій день народження!  Як це?  Стоп!  Я ж вагітна!  Мабуть все це відбилося на моєму обличчі.

- Не хвилюйтесь ви так!  - тепло посміхнувся лікар.  - не все так страшно, але все ж таки дуже небезпечно.  Тим паче для вас.  Ви проспали лише два дні.  Все добре.  Вам та майбутньому малюкові нічого не загрожує.  Що досить дивно на такому невеликому терміні.  — він окинув нас зі Славою, що сів біля мене на ліжко і взяв за руку.  - Мабуть, ви дуже чекаєте на його появу, от і тримається).  - у його теплих сірих очах відобразилася батьківська ніжність і турбота.  Ми з Владом переглянулись і посміхнулися один до одного.

— Євгене Миколайовичу, що ви нам скажете?  - спитав Слава, влаштовуючись зручніше.

- Ну, можна подумати, Краснов, ти слухати мене будеш!?) - реготав лікар і продовжив.  - Зараз Ані на перев'язку, а ти, я так розумію, займешся документами на виписку.  Як міняти пов'язки знаєш, сам навчав тебе.  За це не переживаю.  Ну і за кілька тижнів на контроль до мене.  Хоча, я би звичайно тримав вас тут весь встановлений термін.  - Видихнув він.  - Але хто ж мене слухатиме?!  Пізніше за всіма лікарями пройдетеся, станете на облік у консультацію.

Слава стискав мою долоню, я посміхалася крізь фізичний біль, але так добре мені було, як ніколи.  Хвилювання і радість переповнювали мене.  Серце в шаленому ритмі по мало не вистримувало з грудей і я зрозуміла, що щаслива!  Якщо не абсолютно, то десь дуже близько.

Незабаром прийшла медсестра, щоб змінити пов'язку, а Слава пішов займатися документами, хоч лікар і не підтримував цю витівку.

Але йти проти Краснова, все одно, що перти на танк: можливо, але краще не ризикувати.  Задавить.  Авторитетом.)

*****

Вже у машині Слава трохи розповів про події останніх днів.

- Генерал Єрьомін, батько подружки твоєї, Маринки допоміг нам у цій справі.  Проблем майже не виникло.

- То це був Сергій?  - наважилася я на запитання.  -- що він хотів?

- Так, Анюто.. - втомлено видихнув.  - ...і, якщо захочеш, ми поїдемо до Сані.  — мене, як цебром холодної води, обкотило.  Чи я тепер цього хочу?  Не знаю!  Чи потрібно ?  Однозначно!  Нам обом.

Але на моє друге запитання, Слава так і не відповів.

- Що буде з ним?

Слава трохи струснув головою.

- Ще нічого не відомо, але моя людина повідомила мені, що Сергію загрожує довічне.  Та там взагалі стільки спливло.  - махнув рукою. - Тож полетять голови зараз однозначно.  Тільки й будемо, що встигатиме перемикати канали на телевізорі.  - промовив він неоднозначно.  - Хоча ні, моїм коханим потрібні лише позитивні емоції.  - Закінчив і посміхнувшись, взяв мою руку і залишив на долоні ніжний поцілунок.  А я ледь не муркотнула.  Мені так хотілося підтягнутися до нього, але, на жаль, не могла цього вдіяти.  Плече було зафіксовано, та й біль поки що не відступав.