Розділ 15. Терміново потрібна фея для перетворення життя на казку!

Влад.

Все ж таки треба пригальмувати.

Я звичайно ходив околяса Ані, але за фактом і не залицявся навіть.  Ну якій нормальній дівчині сподобається, коли якась печерна людина, б'є по голові і тягне в печеру.

Вирішено!  Завтра поїду за моєю феєю сам.  Ну там квіти, кава ... всі справи ...

Після дзвінка мамі та її загадкової фрази: "наша дівчинка вже у нас", а трохи пізніше: "тато пішов нашу дівчинку проводжати додому", я зміг трохи заспокоїтися.

Дзвонити Ані не став, але повідомлення відправив з побажанням добраніч і бажанням швидше її побачити, на що отримав скромний смайлик з червоними щічками.  Я уявив, що це щічки моєї дівчинки і мимоволі посміхнувся.  Яка ж вона ... Заради неї варто піднапрягтися і вирішити всі проблеми.

************

Ніч була короткою.  Підчищав "висяки" по роботі.  Можна було б, звичайно, на роботі це зробити, але в офісі мені потрібно робити максимально розслаблений вигляд.  Є припущення, що за нами спостерігають.  Анечці нічого не говоритиму, не потрібні їй зайві хвилювання.  Хочу її оберігати та захищати.  Укрити від усіх негараздів, мою ніжну і колючу одночасно дівчинку.

- Анютик, виходь.  Я чекаю на тебе біля парадного.  -- Набрав я Аню вранці і почувши ствердну відповідь, дістав з машини дві склянки з кавою, сперся на машину і почав чекати дівчину.

"***********

Аня.

Після вечірнього візиту до Марії Миколаївни, ще більше.....а що я ще більше?  Заплуталася?  Переконалася у серйозності його намірів?  Чому він тоді так довго тягнув, не проявляв більше наполегливості…?

Його кинуті мені фрази з подвійним підтекстом взагалі не можу зрозуміти.  І тут трах-бах!  "Маленька..", "буду поруч", "зі мною будеш щаслива".  Ну що за народ, мужики?

Марія Миколаївна, виявляється вже була в курсі, що мене неабияк здивувало.

- Ну, мати!  А цей красавець сам не з'явився, але зазнобу свою нам залишив!!  - прогримів дядько Мишко, заходячи на кухню і привалюючись до підвіконня.

- Міша!  - обурилася тітка Маша.

- Ну що "Міша"!?  Ти ж дивись, діловий який!!  Хоч на весілля власне, з'явиться???  - продовжував бухтіти батько Влада, але чайник поставив.

- Яке весілля?  - Пропищала я.  Невже він одружується?  Невже дурить?

- Ти цей.. дочко .... закінчуй думати ... це іноді шкідливо для здоров'я.  Тим паче вам, жінкам!

- Міша!!!!

- "Міша-Міша".. Я вже ... багато років Мишко!  А ти, Маша!  Змирись!  - продовжував бурчати він.  - А ти... - тицьнув у мене пальцем.  -- одружиться він з тобою!  Це я точно знаю.  Сам його так виховував!  - зітхнув він.

Я перевела погляд на тьотю Машу.  Про що він...?

- Коли ми його взяли ... - тітка Маша здригнулася на півслові, що не сховалося від моєї уваги.  --.... коли Славко народився, ми вирішили, що прищеплюватимемо йому лише правильні поняття та сімейні цінності, яким і самі завжди дотримувалися.  Так що ми точно знали, що в цей будинок - вона обвела рукою кухню - він приведе тільки майбутню дружину.

Я посміхнулася до своїх думок.

— Але ж я й так до вас часто приходила.

-- Бачиш, як усе добре складається!  - сплеснула руками мама Влада.  - А тепер давайте пити чай!

Сказати, що фрази про весілля і швидке заміжжя мене трохи прибили, це нічого не сказати.  Тут взагалі, треба якось звикнути до думки, що ми з Владом....а що ми з ним?  Зустрічаємось?  Ну так ... цілувалися пару разів у прямому значенні слова.

Вночі спала неспокійно.  Раз у раз прокидалася кожні десять хвилин.  Було таке почуття, що в квартирі, крім мене, є ще хтось.  Хоча знала, що цієї ночі Андрій чергує біля мого будинку.  Якщо так і продовжиться, то зватиму його ночувати в моїй квартирі.  Ну не річ це людині на вулиці спати.

Вранці встала досить бадьоро.  Відчуваю, до обіду клюватиму носом.

Надворі сьогодні так яскраво світить сонечко, літо зовсім скоро.  Сьогодні я вирішила одягнути трикотажну сукню в різнокольорову смужку на бретелях, з невеликим вирізом, зверху накинула бежевий піджак і замшеві балетки.

.. Другого червня у Саньки День Народження.  Якось недоречно зажурилося.  А ще, знову почуваюся зрадницею.  За ці дні навіть не згадувала Саню, не думала про нього. Готова стрибнути з головою в нові стосунки. А чи готова?  Ось прямо зараз, чи можу дати собі зрозумілу відповідь?  Не знаю...

- Анютик, - пролунав у слухавці, знайомий голос.  - Виходь, я чекаю тебе у парадного.  - Добре, що він приїхав.  Заодно й поговоримо.

Через кілька хвилин я вже йшла назустріч цьому неймовірному чоловікові.  Він стояв приблизно в середині двору, і мені треба було трохи пройти до нього.  У балетку потрапив якийсь камінчик і я зупинилася, щоб витрусити шкідника.  Нахилилася, щоб поправити і..висок обпік чийсь колючий погляд.  Я різко випросталась, натягла балетки.  Хрін з ним, з камінчиком.  Кілька разів повернулася в різні боки і швидким кроком попрямувала до променистого усміхненого Владу.  Коли до нього залишалося менше кроку, він подався до мене, однією рукою притиснув до себе за талію, а другою закопався у волосся на потилиці.

- Не сіпайся і сідай у машину.  За нами спостерігають.  - прошепотів він мені на вухо, а мене чомусь обдало жаром від цього гарячого шепоту і все, на що мене вистачило, це ствердно кивнути.

Опинившись у салоні автомобіля, Влад швидко нахилився до мене і залишив на моїй щоці ніжний поцілунок.

- ось тепер, доброго ранку!  - посміхнувся він у свої тридцять два.

- Добре.  - пробелькотіла я і глянула на нього.  - Помітив, так?  - вирішила підтвердити свої припущення.

Влад кивнув головою.

--....мгм.. вже в цьому районі помітив... Ань, я все-таки наполягаю на твоєму переїзді до мене!  - без переходів продовжив він.  - Не думай нічого такого!  Я не тиснутиму на тебе!  Просто так буде спокійніше та безпечніше...

- Слав ....--я зробила вдих.  Потрібно просто сказати.  - ось про це я й хотіла поговорити.  - і тут Влад поклав мені свою долоню на коліно і трохи стиснув.