Розділ 12. Ну, якщо ти не віриш у чари, то вони тебе й не торкнуться.

Аня.

Сказати, що я чекала на закінчення робочого дня четверга, це нічого не сказати.  Марішка дзвонила, всі вуха продзижчала про побачення з Андрієм.  І коли встигла?!  Хоча, чому я дивуюсь?  Генеральські гени, та й природної завзятості їй не позичати.  Тим більше, що ця засранка везла мене в офіс цілком із певними цілями.

І ось...ну на який ляд, я одягла сьогодні цю сукню?  Гарно висіла у шафі на тремпелі, чого б ій і й далі там не висіти?  Ні ж... не висілося йому.

І Владислав Михайлович зі своїми дивними заявами.  "Бути поряд з ним дівчиною".  З ним??  Що саме він має на увазі?  Мені частіше носити сукні?  Або .... Так лааадно???  Я не можу йому подобатися!

Так!  Треба охолонути і просто працювати.  Завтра моя перша корпоративна вилазка із колективом.  А в мене ще й і кінь не валявся!

Вранці я готова була розбити всі свої будильники, тому що провозилася із закусками до пізньої ночі.  Ех, ініціатива карається.  Ну що ж мені не сидиться на місці?  Маринка зголосилася допомогти, але за фактом просто їй потрібні були вільні вуха.  Вона захлинаючись розповідала про "Андрюшу", і який він "милий").  Ой, не можу).

Маринад я зробила, а все інше повинні підвезти на місце, там спеціальний кухар і почне готувати, згідно зі складеним мною меню.  Також будуть конкурси та змагання.  Втім, перший день, для відпочиваючих буде, більш ніж насичений.

Головне, щоб мене після таких маніпуляцій не зненавиділи.

******************************

Влад.

- Тааак!  Бухгалтерія завантажується в мінівен!  І приймайте утриманців!  Айтішники!  Підібрали сумки дівчаток і в "Grandis"!  - Командувала Аня нашим "загоном" відпочиваючих!  А я просто стояв спершись на свою машину, сьорбав каву і насолоджувався її діями.  Як не дивно, але співробітників поїхало небагато.  І ми цілком поміщаємось у три мінівени, не рахуючи тих, хто на своїх машинах з дітьми.

- Милуєшся?  - пролунало біля вуха.. це підійшов Ярослав.

— Ну, як сказати… — знизав я плечима і сьорбнув каву з паперового стаканчика.

- Та по тобі ж видно... - реготав друг і сперся на двері мого позашляховика.  - Я так розумію, ми з хлопцями їдемо в машині окремо?  За тобою.  Будь дуже обережним.  - впевнено говорив Яр.  І ось як він так мене знає?  Адже не казав, що збираюся Аню до себе в машину забрати.

Я кивнув і знову дивився на мою фею.  Красива. Сильна .  Ох, .....така як треба.  Правда сьогодні на її фігуру і не проглянеш у цьому мішку.  Ніжки в синіх обтягуючих джинсах, але зверху якийсь величезний зелений светр, майже розміру мого батька, чорні масивні кросівки і я бачив, десь ще мелькала коричнева шкірянка.  Цікаво, чи вона купальник взяла?  І це вона ще не в курсі, що я трохи змінив бронь номерів і тепер її номер знаходиться по сусідству з моїм і вона там одна.

-- Агов! Три богатирі!!  - почув я знову голосок Ані.  І глянув на неї.  Вона так само продовжувада роздавати вказівки, як Маленький генарал.  І кого вона це там обізвала трьома богатирями?  Я озирнувся і точно!  Мої безпечники!  - Оглухли!!?  Ану, хлопці!  Взяли провізію в дорогу і встановили міцно, надійно і щоб маринад не розплескався.  Ось ще сумка із зеленню та овочами, туди ж.  Панове, колеги!!  Особистий багаж, не забуваємо і стежимо уважно!!  Ромко, ти обіцяв взяти гітару!  - різко запитала Ганна.  Той блиснув у відповідь посмішкою і вказав на чохол з інструментом.  Анечка посміхнулася йому у відповідь і навіть послала повітряний поцілунок і той жартівливо впіймав його і приклав руку до серця.  Ну що за дівчинка!  А мене так подряпнуло в грудях ця їхня безневинна дія.  Адже це не мені призначався цей поцілунок.  А я хочу, щоб всі її поцілунки були тільки для мене, щоб тільки я міг зривати їх із солодких губ.

Аня вже сідала в один з мінівенів, як я швидко зірвався з місця і за кілька кроків опинився біля неї.  Руки та тіло жили своїм життям, але я навіть цьому радий.  І ось, я притискаю дівчину спиною до своїх грудей, а вона, здається і не дихає.  Ну що ж, крихітко  Я дуже серйозно налаштований.

- Ах!

- Ганна Дмитрівна...- перехопив її біля самих дверей у машину.  Вона завмерла. - Ну що ж ви!?  Ви їдете зі своїм начальником у машині.

- Дд-да...- чи то уточнила, чи то погодилася.. І я не став гаяти часу.

-- От і відмінно!  - хмикнув я і потерся носом об її вушко.  Ооооо!!!!!!!!  Ось це вежу знесло!  Підхопив дівчину зручніше під пахву і практично поніс її до свого монстра.  Така легенька, проте, відчувається дівчинка не хлипенька - Макс!  - крикнув одному з хлопців!  - Сумку Ані, до мене в машину!  - І опустив на землю перелякану Анечку.

Поки тяг на буксирі Аню, подумки посміхався своїм думкам.  Ну як я її зненацька!?  Хто молодець?  Я молодець!

Вже біля машини, з виглядом переможця по життю, променисто посміхаючись дівчині, відчинив перед нею двері та допоміг залізти на пасажирське сидіння.  Аня ж послала мені погляд сповнений кар небесних і ексклюзивних від неї.  Відчуваю, що все-таки доведеться трохи з'ясувати стосунки.

Місто проводжало нас п'ятничними пробками.  Кільцева(Велика окружна дорога всередині міста) стояла через черговий ремонт.  Ні!  Ну хто таке придумав?

Аня мовчки дула губи і дивилася у вікно.  Мабуть обмірковує, що такого колкого мені сказати.

Ох, Анечко...

Коли ми виїхали за місто, Аня зробила глибокий вдих і...

- І навіщо був цей показовий виступ?  - нахмурила свій лобік Аня і суворо подивилася на мене.

-- Не розумію про що ти.  - увімкнув "дурня" і посміхнувся.

-- Владиславе Михайловичу......-- обурилася дівчина.

-- Ну що???!  Мені просто зручніше, щоб моя помічниця їхала зі мною в одному автомобілі.  Так ми можемо по дорозі вирішити ще купу справ.  Або ти зможеш відповідати на дзвінки.. - веселився я, вигадуючи на ходу виправдання.

-- Та що ви?!  — сплеснув руками Аня.  - Я зі шкіри геть лізла, за півтора дня вирішити те, що вирішується за три дні.  Всі телефонні переговори перенесла на вівторок, тому що в понеділок, дай боже, що всі прийшли до тями після вихідних!  А ви тепер ось так!!  Уууууу!  Михайлович!  - вона так смішно обурювалася і гарчала, як кішка. Ні!  Фурія!)