Якщо не вважати того, що якийсь мажор-хам окотив мене брудною водою з калюжі і помчав у широку далину імені довелося закотити незаплановане прання, то в принципі вихідні пройшли непогано. Навіть примудрилася познайомитись із новою дівчиною Віталіка. Хороше дівчисько. Мила, добра, втім, моє благословення старий друг отримав, чим залишився дуже задоволений.
Подумалося, що треба було б до Саньки вибратися. Знайти місце, де його поховали. Нарешті побачитися з ним. Моє перше кохання, виявилося єдиним. Я чесно, намагалася відкрити своє серце, але не вийшло.
Неділю я провела за готуванням. Наскільки я знаю, мій безпосередній шеф має з'явитись в офісі у понеділок. Ну що, треба відразу розполодити до себе шефа. Робочими справами я його не здивую, бо весь минулий тиждень спілкувалася з ним за допомогою електронних листів. Тож було вирішено зустріти начальство з відпустки домашньою шарлоткою з яблуками та цукатами. Та й решта спробує, оскільки я не проставлялась за перший робочий тиждень. На тому й вирішила.
Ранок понеділка в офісі почався метушливо і якось напружено. Хлопці з айті-відділу металися з кута в куток, мов ужалені. Надзвичайний наплив хлопців із служби безпеки, хоча може це нормально, стільки охорони в офісі. Краєм вуха вихопила, що начебто знайшли слабкі сліди того, хто риє під Краснова.
Ох, думаю, не поздоровиться тому, хто наважиться підти проти нього. Хоч я й не дуже добре його знаю, але тієї інформації про нього, що я маю, цілком достатньо, щоб зрозуміти, що це сильна і впливова людина.
Я поставила нарізаний пиріг на кухні, частину занесла хлопчикам-охоронцям, за що була зацілована в щоки і затискана ведмежими обіймами. Не годують їх чи дружини і дівчата, чи що? Мене врятував Ярослав. Зробив догану хлопцям та відправив мене на робоче місце.
День уже наближався до обіду, я займалася поточними справами та складала звіт з первинної бухгалтерії. Так би мовити, була повністю поглинена роботою. Тому не одразу почула, як у приймальні відчинилися двері.
— Ой! А хто це у нас тут такий новенький і скромненький? — пролунало веселе над моєю головою.
Я підняла голову і …
— Саша..— тихо прошепотіла і вирячилася на хлопця, який спершись на стійку ресепшина зараз посміхався мені, найкрасивішою у світу усмішкою. ЙОГО усмішкою.
.-- МММ... Слава..-— відповів весело і підморгнув.-- Краще вже Славко).
— Вибачте...-- я опустила очі, поправляючи окуляри. Не може бути ... не може бути. Цього не може бути. У нього навіть родимка над губою така ж як у Саньки, ямочки ... І очі ... його очі ... так не буває.
Я хитнула головою. Мені справді на цвинтар треба з'їздити. Точно. Так і зроблю. На вихідних.
-— Я так розумію, ви моя фея і чарівниця Анечка? - спокусливо заспівав... Слава? А хіба ж не Владислав мій начальник? Нічого не розумію.
- Не впевнена, що чарівниця... і не впевнена, що ваша... - Боже, що з моїм голосом? Чому я пищу як миша?
Чоловік було хотів щось сказати.
— Владе! - пролунав дзвінкий голос Ярослава у дверях приймальні. - і хлопець випростався, але при цьому не відводив від мене погляду. А мене кидало то в жар, то в холод. І чому я не спромоглася переглянути фото всіх співробітників компанії?
- Ти вже познайомився з нашою офісною феєю? - прогуркотів Яр. — Чи налякав вже своїм грізним видом??
- Та ось... намагаюся... познайомитись. Ти чому не сказав, що в нас тут така скромність сидить? — Сказав Влад.. або Слава.., ніби мене тут немає.
-- Не сидить, а працює! Перша, хто на цьому місці ПРАЦЮЄ. Ти розумієш? — з натиском повторив він останнє слово і впав у всі свої тридцять два. - І в цьому ти скоро переконаєшся.
Ледве з стільця не впала! Хто ж у них тут працював, якщо просту секретарську роботу вони так вихваляють? Я вирішила, що мені потрібен перепочинок. І насамперед від Слави. Тому що я всім нутром відчувала тут силу та ауру, що була й у Сані. І якщо вісім років тому, я сприймала це нормально, то зараз ... не знаю, як мені реагувати.
Надіслала швидко потрібні документи на друк на принтер, що стоїть у коридорі і спробувала непомітно вибратися з-за столу. Але не тут було. Поділ моєї довгої спідниці прищемило висувним ящиком, який мав дуже хитрий замок і я відчайдушно почала смикати його на себе. Долоньки спітніли і мені здавалося, що піт стікає у мене навіть по обличчю. Мені якнайшвидше хотілося зникнути з цього кабінету, хоча б на хвилинку. А ці двоє самців, так і продовжували стояти біля мене і балакати про щось своє.
- А чим це у нас так смачно пахне? На весь офіс аромати? – весело спитав Владислав Михайлович у Ярослава.
- Так це ж Аня сьогодні пиріг принесла...
Чортова спідниця!.. мені терміново треба міняти той бісів імідж. Все переходжу на екстра міні, щоб точно нічого ніде не чіплялися. А ні. Не вийде. Смертники всякі чіплятимуться
- Пиріг??? Сама пекла? - Здивування в його голосі було навіть занадто щирим? І на мене дивилися дві пари очей.
.— Та шо його там пекти... -- прокряхтіла я, безуспішно намагаючись відкрити цю бісову скриньку і вибратися з полону. І мої потуги не залишилися непоміченими.
— Що там у тебе? — схилив голову на бік і гмикнув. — Ана! Зрозуміло!
Раптом, блиснувши білосніжними зубами, через що став ще більше схожим на шкідливе хлопчисько, Владислав Михайлович різко перемахнув через високу частину ресепшина і в мить виявився... біля моїх ніг.
- Позер!! - хмикнув Яр.
Боже, що ж так жарко?
- З цим ящиком завжди були проблеми... - тихо промовив шеф, легко його відкриваючи. Його рука опинилася під моїм коліном. Добре довга спідниця створила гарний бар'єр, але я все одно трохи відсахнулася від нього. - Треба його замінити. -- майже спокусливо продовжив. Я кинула швидкий погляд на Ярослава. Він говорив телефоном. А Мій директор, стоячи переді мною на одному коліні і не відриваючись, стежив за мною, як хижак за своєю жертвою, трохи схиливши голову на бік, уважно вивчаючи. І здається мені, що живою мене не відпустять.
#973 в Жіночий роман
#3562 в Любовні романи
#1659 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 02.07.2022