Розділ 7. Ти не зможеш розпочати новий розділ життя, не дописавши попереднього.

Ну що ж, посада секретаря директора виявилася не такою поганою, як я думала.  Це було для мене нове і директора я ще не бачила, бо він у відпустці, але його начальник безпеки схвалив мою кандидатуру.  До речі, ним виявився той самий хлопець, з яким я застрягла в ліфті.  Обличчя мені його знайоме, але не можу згадати, де ми бачилися.  Та й він дивно поглядав перші кілька днів на мене.  Але заглядатися на мене немає жодного сенсу.

- Ань - Яр поклав на стіл червоне яблуко.  Я підняла погляд з-під окулярів.  - ой, не дивись на мене так суворо, а то зараз злякаюся і впаду тут.  - усміхнувся начальник.

- Ярославе Андрійовичу, боюся ваше тіло не буде виглядати як придверний килимок.  - я окинула його вивчаючим поглядом з ніг до голови.  Хлопець хмикнув, мабуть подумавши, що я його оцінюю.  Але ні)..  - думаю, як лежачий поліцейський на паркованні,  від вас буде користі більше!!  - вирішила добити.

Він розреготався так голосно та щасливо, що я мимоволі посміхнулася й сама.  З суворого серйозного дядька, він у мить перетворився на задерикуватого хлопця з променистими блакитними очима.

-- Ай, щоб тобі, Аню!!! Сто років так не ржав.   Ти точно сподобаєшся Владику!!  - я аж сіпнулася від такої заяви.  Це не залишилося непоміченим спостережним начбезом.  - Тихо-тихо ти!  Я до того, що ви спрацюєтесь.

Я видихнула.

-- зрозуміло .  Ви щось хотіли?

- ага... У тебе по Осокорках все готове?

- Так.  Мені надіслати на підтвердження Владиславу Михайловичу?

- Ні.  Роздрукуй.  Я йому сам завезу.  І це ... Ань ... - його голос пом'якшав і він якось дивно на мене подивився.

- Що, Ярославе?

- ти б імідж чи змінила трохи...або як це у вас робиться... - він навіть трохи скривився, але мене ніскільки це не зачепило.  Я сьогодні одягнена у світло-персикову сорочку і досить довгу спідницю у смужку чорного кольору, сірий подовжений піджак, на ногах зручні козаки, мінімум макіяжу та проста зачіска.

- мені здавалося, я не на оглядини сюди влаштувалася.  А мій зовнішній вигляд цілком відповідає статусу компанії та посадовій інструкції .  Крім того, мені так зручно.  Якщо ця вказівка ​​надійде від мого безпосереднього керівника, я вживу заходів.

***********

Оце так закрутила!  Мало не сів прямо там.  Сьогодні збираюся поїхати до Влада.  Досить йому вже байдики бити. Начальник, щоб його..

За цей тиждень пробив усе по Ганні.  Не можна сказати, що зовсім безневинна, але й великих неприємностей у неї в житті не було.  А ось те, що вона виявилася тією дівчиною, що проходила у справі про вибух Хамера в 2008 році, мене здивувало.  Вона справляє враження дуже стриманої та врівноваженої дівчини, тим більше не пов'язаної з бандитськими розбірками.  Тоді, звичайно, справу закрили за недостатньою кількістю доказів, але і вона виявилася взагалі не при справах.  Я не вникав, бо не моя ця справа була.  Більше Мишка вислуховував, ділився зі мною за чаркою чаю.  Дівчинку помучили близько півроку.  Сподіваюся, вже все забулося і тепер все добре.

Побалакав ще трохи з Анею і вирушив до Влада.

Друг відчинив двері при повному параді.

- Зібрався куди, брате?  - хмикнув я.

- Так.  Є інформація про мого рідного брата.  Треба з'їздити.  - сухо відповів Влад.

-- Я з тобою.  — одразу ж я підвівся.

- Ні.  Ти залишаєшся тут.  Я сам їду.  - викарбував той, приймаючи в мене з рук папку з документами і кладучи її на комод біля дверей.

- Я відповідаю за тебе!

- це моя особиста справа і стосується лише моєї родини...

Я зробив крок назад від нього.

- пробач брате... ти розумієш про що я... І не потрібно це тобі... поки що... - Він різко підняв на мене погляд, усміхнувся і запитав: - А що там нова секретарка?  - Просто майстер перекладати тему.

- Ти будеш шокований!

-- от і добре!  Мені останнім часом не вистачає гострих відчуттів.  Все.  Пішов.  - і двері грюкнули.

Влад пішов.  Я знав, що в нього багато таємниць у сім'ї, але він ніколи не давав мені добро на те, щоб лізти в цю справу.  Дуже ревно ставиться до всього, що його і лише його.  Ну що ж, моя справа маленька.  Потрібна буде моя допомога, скаже.

**********

Робочий день, як і робочий тиждень, добігли кінця.  Було круто відчути себе частиною такого дружнього колективу.  Тут ніхто нікого не підсиджував, ніхто не пліткував.  Усі виконували свою роботу, як один злагоджений механізм у робочий час і перетворювалися на старих добрих друзів після роботи.

Я йшла до свого під'їзду.  На вулиці вже було не так темно, але ще прохолодно.  Шкіряна куртка не рятувала від холодного вітру і я в котрий раз  пошкодувала, що не вдягла з ранку пальто.

Райончик у мене бандитський.  Борщагівка завжди славилася дворовими бандами та гоп-стопом у дворах, але я ніколи не почувала себе в небезпеці.  Напевно, тому що більшу частину життя прожила тут.

— Анько, привіт!  – мене я гукнув знайомий голос.  Я зупинилася під ліхтарем, спостерігаючи, як до мене широким кроком наближався хлопець.  Ну точно типочок з району лише цінник його прикиду перевищував усі можливі норми.  Так.  Такі хлопці теж розумні і дуже цілеспрямовані.  Тільки ось звички не приховаєш під шаром брендових речей та крутих тачок.

- Привіт, Віталю.  -- я посміхнулась

- Сємки є?  — блиснув білозубою посмішкою.

- А то!  Без перепустки нікуди.  - я відповіла йому теж усмішкою і витягла з сумки пачку насіння і відсипала йому в розкриту долоню.

— Благадарачка, мадам.— смішно прогундосити хлопець, копіюючи місцеву шпану.

- Мамзель, - повернула йому обурено.

-- Та слава яйцям! А то той хмир, викликав у мене стійке бажання підрівняти йому верхній зубний ряд.

- О, Віталю, що за фрази нехарактерні для місцевого електорату?

Віталя хмикнув і прямо гордо підняв свій симпатичний ніс.

— з гарною дівчиною познайомився.  - відповів хлопець.

-- В бібліотеці працює, чи що? — вирішила я пожартувати.

Хлопець примружився і злетів до мене.