Розділ 4. У війні взагалі не виграють…

Завжди мріяв стати військовим.  Як би це не смішно звучало, але дуже хотів продовжити славну справу свого батька, діда, прадіда.  Мріяв про військову кар'єру, надійних друзів-колег, красуню дружину і спокійне життя.  Ну, наскільки може бути життя спокійним у військового.

А насправді... Насправді ніхто не попередив...точніше не так, ніхто мені не сказав, що всі розповіді діда та батька про війну, горе, кров, все це правда, тільки в меншому розмірі.

Мати довго не хотіла мене пускати нікуди, кричала і шантажувала своїм здоров'ям і що викреслить із заповіту, але завжди знала, що я вчиню, як вважаю за потрібне.  Батько лише хмикав на її подібні заяви і схвально плескав мене по плечу.

Школа.  Армія.  Воєнка.  Легіон. Абхазія.   Я зголосився добровольцем у саму гущу подій.  Чесно зізнаюся, брати мене не хотіли, незважаючи на всю дружність наших народів.  Але свого я таки досяг.  Не скажу, що я був зеленим молодцем, що пороху не нюхав.  Але цей військовий конфлікт (як його називали у всіх офіційних ЗМІ) залишиться у моїй пам'яті назавжди.

***********

Ми сиділи з товаришем у укритті.  Так би мовити, тримали "висоту".  Укриттям на служив розвалений від обстрілу житловий будинок.  Нам прийшла інформація, що ворожий загін сьогодні вночі планує взяти цей квадрат.  Але ж не думають вони, що нас тут не буде?

Зураб, щось не голосно розповідав, Гогі колупав ножем якесь дерево, явно пішовши думками до своєї ненаглядної Нарі.

- Яр, чим займешся, коли приїдеш додому?  - відволік мене від думок Зураб - я видихнув прохолодне нічне повітря і вдивився в темну далечінь через розбите вікно.

- Не знаю, друже.. Висплюсь напевно... А ти?  - спитав його, бо бачив, що йому не терпілося щось розповісти.

- А я в госпіталі з такою дівчинкою познайомився.  - він аж прицмокнув.  -.  Знаю де живе.  Поїду до неї.  Не захоче пА-харошому заміж за мене... — кинув маленький камінчик об стіну.  - Вкраду!  – за що мені подобаються грузинські хлопці, то це за рішучість.  Мене і самого не можна назвати нерішучим, але вони – це справжній природний вогонь!

- А якщо втече!  - вирішив я розлити товариша.

-- від мене?  — аж подався вперед Зура і я прямісінько побачив крізь нічну темряву його примруж. — Запру і щодня буду доводити їй, що тільки мною буде щаслива.  - палко промовив він.  - думаю до першого сина, - потер підборіддя - вона повірить точно.

Ми тихо засміялися.  Ця безпосередність та гарячість підкуповувала з перших секунд знайомства.  Більш надійних людей я не зустрічав.

Я сидів закинувши голову на стіну, сподіваючись хоч трохи розслабити затеклі м'язи шиї, а наступного моменту почув характерний звук запальнички.  Різко підвівся.

- Зураб - голосно прошепотів. - Ти шо твориш?  Хочеш, щоб тебе зараз зняв снайпер?  - прошипів, а Зураб міцно затягнувся.

- Нікого не буде до ранку ... а курити хочеться….

- А до дівчини твоєі хочеться!  Я потягнувся до нього, щоб відібрати сигарету.

- До неї  ще більше.  .. --

БАХ!!

Цієї ж миті я відчув, як на моєму обличчі стікає якась в'язка рідина...

Провів пальцем по обличчю і лизнув... яскравий металевий присмак залишився на язиці.  Кров.

Тишу розірвала автоматна черга.

Нас виявили.  І тільки думка про те, що Зураба немає, била у мене у скронях, коли ми відстрілювалися.  За його дурість, за те, що не вберіг...

Ми втримали квадрат... Але це ніщо порівняно із втраченими життями, хлопців.

Зураба немає ... і його дівчинка ніколи не дізнається, що могла б бути щасливою з ним.

На ранок, командування надіслало за нами машини...

До кінця конфлікту мене після поранення відправили додому.  Я хотів повернутися після госпіталю, але батько наполяг на моїй відпустці.

І поки країна боролася із кризою, я боровся зі своїми демонами.

**********************

- Яр, вона ж абсолютно не в собі.  Дивиться в одну точку, як нежива наче відповідає.  Мені страшно.  Чесне слово.  - Міха Тітов тріщав про якусь недавню справу, що він вів.  Схопив зі столу почату пачку цигарок, підкурив одну і рвучко затягнувся.  Підійшов до вікна, відчинив його навстіж.

- У дівчинки горе.  Якою вона має бути?  - спитав не відриваючи очей від документів.  -- не приймай близько до серця.  Ми їй зараз нічим не допоможемо.  А ось ти можеш бодай дати відповіді на її запитання.  І не мороч мені голову, Титов.

Після Грузії я повернувся додому і влаштувався до органів.  Тут не було легше чи важче.  Тут також доводилося стикатися з людською жорстокістю, смертю.  І якщо на війні все зрозуміло, де друг, а де ворог.  На війні ти можеш пояснити смерть друга чи свою поразку.  Але тут іноді в голові не вкладається дії інших людей.

Я чув про це.  У дільниці про нього тільки лінивий не говорив.  Та й у газетах писали.  Але це була не моя справа, тож я не вникав.  Поспівчував дівчинці, родичам, але більше нічого.  Для з'ясування подробиць всіх обставин є інші люди, які працюють над матеріалами.  А в мене своїх справ до горла.

*********

Візити до батьків були нечасті, але дуже насичені.  Велика родина завжди круто.  Я теж мрію про таку і про такі стосунки, як у батька з матір'ю.  Коли у будь-якій ситуації вони на одному боці.  І якщо тато захоче розстріляти весь світ, мама стоятиме і подаватиме йому набої.

Молодші ще фігнею страждали, а від мене вже вимагали онуків та активних дій.  Мовляв із військком якщо зав'язав, то час із органів переходити до більш серйозної роботи.  Батько зі своїми зв'язками міг би влаштувати будь-що, але, чесно кажучи, мені хотілося просто відпочити.

Я не поспішаю нікуди.  Вже не поспішаю.