Розділ 2. Зараз приходьте, якщо можете. Якщо не можете, приходьте однаково

Я не пам'ятаю похорону, бо Сергій заборонив мені приїжджати.  Я не була в його квартирі, тому що....а хто я йому власне така, щоб мати право там з'являтися.  Мені не віддали його речі, тому що...: "Ну сама, подумай, навіщо вони тобі? Тобі ще жити!"

Жити.

А як?

Сергій так і не зволив зі мною зустрітися особисто.  Обгрунтував це тим, що не треба.  Не треба йому... Не треба мені.

Шеф, як зміг, підтримав мене.  Не дав звільнитися.

- Аня!  Я тобі не пробачу, якщо ти зараз мене кинеш!  - твердо говорив він.  - Ти розумієш, що якщо ми не вивернемося з цієї кризи, то хріново буде всім!  Хороші співробітники зараз на вагу золота і я не збираюся розбазарювати такий скарб.  Не заспокоюватиму тебе.  Але коли вже так все....- він замовк на мить і опустив очі.  - ...люби тоді компанію.  Працюй.  Я не впораюсь без тебе...

І я працювала!  Це єдине, що тримало мене на плаву і не давало збожеволіти.  Але на жаль економічна криза 2008-2009 року, мало кого пощадила, у тому числі й нашу компанію.  Тому незабаром я втратила ще одну частину душі... Роботу.

До мене приходили з міліції, щось питали.  Я щось відповідала .... Під час таких ось ... допитів (?), я дізналася, що фірми, в якій працював мій Сашка, не існує.  Ну, не існує і не існує...що мені до цього?  Що мені до якоїсь фірми, якщо моєї коханої людини немає!!!!?  Я навіть не бачила його тіло!

************

Щось дзижчало в мене над вухом заважаючи спати.  Я багато спала.  Адже тільки уві сні я могла бачити ЙОГО, говорити з ним, бути в його обіймах, знову почуватися живою.

Гудіння тривало і довелося все-таки висунути руку з-під ковдри, щоб намацати на тумбочці старий мобільний телефон.  І поміняти б добре, але там я дбайливо зберігала всі його смс, ммs та наші спільні фотографії.

- Ало.. - прохрипіла, автоматично відповідаючи на дзвінок.

- Кравцова!  — писклявий голос моєї старости Маринки Єрьоміної, сниться мені в кошмарних снах.  - Ти очманіла в корінь!  Тебе де носить?  Захист через годину!

- Сьогодні?  - так само не встаючи пробубнила я.

- Ні, блять, завтра!  Підіймай свою інтелігентну дупу і дуй до інституту.  Дімка тебе відмазує зараз!!  Швидко я сказала!

Дипломна....Точно.

А якщо сьогодні захист, то сьогодні день мого народження.  День, точніше вечір, який ми із Санькою планували провести в літаку.  Острів Самуї, хотіли полетіти туди...

Хотіли...

********

- Дівчино, З вами все гаразд???!  - почула я стурбований голос над собою, через мить після того, як мене не зовсім акуратно, але пнула в стегно якась крута тачка на пішохідному переході, якраз біля інституту.  Але я теж "хороша".  У навушниках, на всі боки не дивлюся.  Ось мене й боднули.

Чоловічі сильні руки підхопили мене і дбайливо відвели на тротуар.

— дівчино, ви як?  Що болить?  До лікарні треба?  Я вас не побачив.  Пробачте.  - Так.  Здається, я занадто довго мовчу, час припиняти.  - та не мовчіть же ви!  -- Хлопець видихнув, а я підняла на нього очі.  Ого який високий.  І худий.

- Так, я претензій не маю.  Все нормально.  Я пішла.  Мені пора.  - відрапортувала я, розвернулась і швидко клала у бік прохідної.

Біля самого входу стояли мої однокурсники, я з далеку махнула рукою, поспішаючи до них і відразу лікоть обпекло дотиком.  Різко обернулася, маючи намір обігріти зухвальця, як натрапила на винний погляд хлопця на крутій тачці.

- Дівчино, ви вибачте мені, але я хотів би вас запросити кудись, щоб вибачитися.  - промовив він і посміхнувся до мене.

- Не варто.  - відповіла я, роблячи крок назад.  - все й справді добре.  - Висмикнула свою руку з його захоплення.  Тримав не міцно, але місце, де він торкався, вогнем горіло доставляючи дискомфорт.

- Я навіть імені вашого не знаю.  Я Ігор.  - Він простяг руку, а я пильно на нього подивилася.  Колись такий хлопець мені сподобався б.  Високий брюнет з пронизливими синіми очима.  Гострі риси обличчя, рухи видають впевненого у собі чоловіка.  Стильно одягнений, приємно пахне.

Про себе я забула з того моменту, як надійшло повідомлення про скорочення.  До того моменту, я ще сяк-так намагалася доглядати за собою.  А тепер у цьому сенсу немає.

- Я ж сказала... Не варто... - він так само дивився на мене, а я задкувала назад.

- Кравцова!!  Аня!!  - я обернулася на автоматі.  Ну, Маринко!  Ну чого так кричати!  - Ти заходиш за десять хвилин.  Готуйся!  -- дідько...

Я повернула голову і знову зустрілася з хитрим поглядом очей кольору індиго, хлопця навпроти.

- Аня, значить.

- нічого це не означає.  Всього найкращого.  - буркнула я, відвернулася і пішла до однокурсників.

************

- П'ять!  — Лерка, моя подруго, звалилася поряд на лавку в невеликому вуличному кафетерії біля інституту і розтягнула посмішку на всі свої тридцять два.  -- А у тебе?  - підкурила одразу дві сигарети і одну простягла мені.  Я взяла і глибоко затяглася.  Дим обпік легені, але мені було байдуже.  Я вже давно нічого не відчуваю.

- Ю-ху!  Тоді у нас подвійний привід гасити.  - крутилася подруга.  - П'ятірки за дипломом і твоя днюха!  Що може бути крутішим?!

Я хмикнула і відразу відсахнулася тому, що переді мною на стіл ліг розкішний букет з ніжно-жовтої троянди дрібноквітки, а на вухо прошелестіло:

- Вітаю, Ганнусю.  - я обернулася і побачила Ігоря.  Він схилився наді мною, розставивши свої жилаві руки по обидва боки від мене, укладаючи в своєрідний капкан. - Готовий профінансувати ваше свято і виконати будь-яке бажання прекрасної іменинниці та відмінниці.

Я кинула погляд на Лерку.  Здається вона зараз слинами закапає стіл, підлогу, мене, його ... сигарета вже дотліла, а вона витріщилася на нас.

Мені не комфортна була така близькість молодої людини, і я спробувала відсторонитися.

-- Дякую.  Але я не святкую.  Не потрібно.  - Лерка хотіла щось сказати, але я штовхнула її ногою під столом і штовхнувши хлопця в руку вибралася з його полону.  -- Всього найкращого.