Частина 1. Розділ 1. Капітан - капітан ... я тебе малюю по руках ...

…..або пролог…

Зима цього року видалася як ніколи сніговою та морозною.  Але це такі дрібниці, порівняно з тим, що я скоро виходжу заміж за найпрекраснішого у світі чоловіка.  Навіть напруження на роботі не псують мого настрою.  Я люблю свою роботу, мого наймудрішого шефа і наш неймовірний офіс у центрі міста.

Бос любить "дорого-багато", тому у нас все, як у найкращих будинках Лондона та Парижа.  Сусальне золото на стелях, килими, дзеркала, елітні меблі оббиті шкірою поні та страусів.  Скрізь квіти, порцеляновий офісний посуд.  І цим всим завідую я.  Маленька, але дуже надійна помічниця генерального директора найбільшої корпорації в країні.  Без мого відома не відбувається абсолютно нічого.  Жоден документ і жоден дзвінок не проходить повз.  Так, мені всього 20 років, але цієї посади я досягла сама і змогла довести свою компетентність своїм розумом та завзятістю.  Пишу зараз дипломну на бакалаврат з економіки, закінчую проект для шефа і ...і вибираю весільну сукню. Ох, це мабуть найвідповідальніше моє заняття).

Грудень тільки почався, завтра має приїхати мій Сашко і ми нарешті переїмо в квартиру, яку він купив для нас.  Як же я на нього чекаю, як кохаю його!  А ще він сказав, що нарешті познайомить мене зі своїм братом-близнюком.  Ми вже півроку разом, з них три місяці, я ходжу в наречених, а з його найріднішою людиною так і не знайома.  Тільки по телефону, але ж це не вважається.

Санька, подзвонив ще вранці, коли я була в кабінеті директора і не могла довго говорити.  Сказав, що вони з братом уже виїхали і надвечір будуть на місці. Сергій  їде своєю машиною, а ВІН своєю, бо щось там не до ладу... я так і не зрозуміла що.  Та воно мені й не потрібне.  Робота у нього така, що часто за відрядженнями, тягає за собою багато всього, хоч і машина в нього величезна.  Каже, так зручніше.  Ну, зручніше, так зручніше.  Хто я така, щоб сперечатися з чоловіком?  Він мій всесвіт і найголовніший мужчина в моєму житті.  І сім'я у нас буде найкрасивіша і чудова).  Я вже все розпланувала.  Саня сміється з мене, каже, що я невгамовна, але я не ображаюся).  Адже в сім'ї має бути хтось суворий.

Сьома вечора.  Я так запрацювалась, що пропустила момент, коли Саня мав зателефонувати і сказати, що вже у місті.  Подивилася на телефон — дивно, але дзвінків не було.  А приїхати мав ще о п'ятій вечора.  Чому не зателефонував?  Набираю і.. "абонент тимчасово вимкнений або знаходиться поза зоною дії мережі".

Не зрозуміла.  Набираю ще раз.  Результат той самий.  Декілька разів набрала номер і нічого не змінилося.

— Анечка - пролунало неподалік.  Це бос.  Я підняла на нього погляд.

- Так, Володимире Андрійовичу.

- Ти чого сидиш?  Коханого чекаєш?  - підморгнув мені директор.

- Та ось ... чомусь телефон відключений ... - Я зам'ялася.  --не було такого раніше ніколи.. хоч смску надсилав..

Шеф почав щось говорити, як телефон засвітився повідомленням із номера Сергія – брата Саньки.

Я машинально натиснула на конвертик.

"Аня, сьогодні о 16 00, машина Шуріка вибухнула дорогою до Києва. Він помер."

Сухі слова надрукувалися на підсвідомості.

Навколо все закрутилося.

Щось голосно впало.

Розбилося?

Серце?

Душа?

Я.

- Аня!!!!!!!!!!!  - останнє, що я почула, перед тим, як піти в пітьму...