Розділ 4. Детектив з вулиці

Наступного ранку до поліцейської дільниці увійшло елегантно вдягнене, у стилі англійського кінця XIX століття, каченя. Воно йшло з високо піднятою головою, з тростиною в крилі, скрипкою під пахвою та довгим пледом через плече, який волочився за ним, мов парашут за парашутистом, що вистрибнув із літака. Сміливо зайшовши до кабінету начальника поліції, воно одразу заявило:

— Я Кря-Кузя Холмс, ваш новий детектив. Прошу любити й шанувати.

Офіцер поліції здивовано підняв очі й уважно оглянув відвідувача.

— Кря-Кузя Холмс? — перепитав він. — Детектив?
— Саме так, — поважно підтвердив Кузя.
— Ну що ж, — офіцер зазирнув у товстий засмальцьований зошит, — здається, у нас є вільна вакансія… Учора бандити викрали одного детектива… Гаразд! Займете його місце. Стривайте! Ваше прізвище — Холмс?

Полісмен уважно глянув на каченя.

— А ваш доктор Ватсон, випадково, не ваш друг?

— Друг? — здивовано перепитав Кря-Кузя. — Хм… Розумієте… Я, як би це… не зовсім Шерлок Холмс. Швидше навпаки. Тобто ми однофамільці, але імена в нас різні. Я Кря-Кузя, а він Шерлок. Здається, я вас заплутав? Гаразд, скажу простіше: у мене немає помічника доктора Ватсона.

— А хочете, я допоможу вам знайти свого Ватсона! — із запалом вигукнув офіцер, одразу вхопившись за цю ідею.
— Буду щиро вдячний, — відповів Кря-Кузя і міцно потиснув йому руку.

За чверть години поліцейський привів юного детектива до в’язниці.

— Це що? Невдалий жарт чи ви справді хочете посадити мене до в’язниці? — здивовано запитав Кузя.
— Та що ви, як можна так жартувати! — виправдовувався лейтенант. — Просто в одного хлопця закінчився строк ув’язнення. А він, до всього іншого, виявляється, лікар. І більше того — ви дуже зрадієте, коли дізнаєтеся, що його справжнє прізвище — Ватсон!

— Лікар? Чи не хірург, бува? — з осторогою перепитав Холмс.
— Саме він. Цей хлопець уже всім ув’язненим повирізав апендицит, мигдалики й поліпи. А декому ще й нирку. Ми вже не знаємо, що з ним робити. Візьміть його до себе, дуже вас просимо! Ну будь ласка!

В очах поліцейського каченя побачило справжнє благання й сльози, що наверталися. Йому стало шкода стража порядку.

— Добре. Я заберу цього хлопця, якщо ви віддасте мені посаду детектива.
— От і домовилися! — радісно вигукнув поліцейський і міцно потиснув Кузі лапу. — Я навіть одразу дам вам дуже важливу справу. Обіцяю.

Клацнули замки залізних дверей, і Кря-Кузя увійшов у холодну темну камеру, де біля вікна стояв ув’язнений. Це був щур: його вуса були нерівно обгризені, а очі блищали якимось божевільним блиском. На ньому була сорочка в смужку, штани в смужку й шапочка в смужку. Якби він не був щуром від народження, з нього вийшла б чудова зебра.

— Крис Ватсон! — гукнув його поліцейський. — Ви звільняєтесь достроково за хорошу поведінку.
— Начальнику! Але я ще ніколи в житті не поводився добре! — заперечив щур хриплуватим голосом. — І навіть не намагався. Тут сталася якась жахлива помилка.
— Жодної помилки тут немає, — заявив офіцер. — Усі ув’язнені цілий рік обіцяють добре поводитися, аби тільки якнайшвидше позбутися вас, Крисе Ватсоне! Тому ми вас відпускаємо. Але за це ви повинні піти до нас на службу — на посаду помічника детектива Кря-Кузі Холмса.

Щур підійшов до Кря-Кузі й почав уважно його обнюхувати.

— Скажіть, сер, — облизнувши пересохлі губи, запитав він, — а вам вирізали апендицит?
— Ні, — чесно відповів новоспечений детектив.
— А мигдалики? — не вгамовувався Ватсон.
— І мигдалики не вирізали, — насторожено відповів Кузя.
— Прекрасно. А поліпи вам теж іще не вирізали? — ковтаючи слину, допитувався щур.
— Ні… якось не турбували… — впевненість у голосі детектива швидко зникла, ніби її й не було.

— Чудово! — радісно вигукнув щур. — Ви мені підходите. Я згоден працювати з вами.

Кря-Кузя вже почав шкодувати, що погодився взяти собі помічника. Та ще й такого! Але інших варіантів йому не запропонували, і він неохоче прийняв цей виклик долі.