Я прочесав усі місцеві пляжі й пройшовся по всіх мені відомих закутках; наш таємний відділ із п'яти чоловіків пробирався тепер крізь високі дерева в лісі. Нікого не знайшли. Бісів Лір! Хто вбив ту жінку? Таке враження, ніби людина, яка це зробила, вже давно втекла. Ні слідів, ні зачіпок, крім великої довгої рибальської ліски.
У неї в будинку смерділо екстрактом якогось дуже гидкого відвару з трави чи куща. Треба закликати сюди пані Сірі; вона зможе точно сказати, що це.
Радрік зробив маленьку помітку в голові про дослідження того екстракту. Мовчки прокручуючи все в голові, він зачепився за величезний корінь і ледь не впав. Досить.
— Досить! Розходимось, я до пані Сірі. Завтра чекатиму вас, як завжди, біля брами. Візьміть із собою смолоскипи; ми будемо йти на полювання.
Юрба чоловіків схвально загомоніла і почала врозсип виходити з лісу. Радрік зітхнув; серце чомусь сьогодні стукало так, ніби хотіло пробити ребра. Він давно вже погано спав, і це відбивалося на серці. Ну або на тому, що знаходилося всередині ребер; воно не шкодувало й віддавало болем аж у кінцівки.
Хлопець ступив кілька кроків, оминувши велетенський корінь, і спинився; десь далеко було чути звук помаху меча. Цікаво.
На поляні, загородженій кущами малини, тренувалася Розалія. Радрік розглядів її; наче все гаразд, та й Себастьян недалеко. Почувся шелест листя, і Радрік, не обертаючись, м'яко промовив:
— Радий вас бачити, Годрі. Якраз недавно бачився з Сівіллою; її давно не було видно в палаці.
Біловолосий чоловік виступив наперед, не сказавши ні слова. Тиша затягнулася; Радріку стало через це неприємно.
— Я збираюся до пані Сірі. Ми так нікого й не знайшли, — крізь зуби проказав хлопець.
— Ідеї? — беземоційно промовив Годрі.
— Завтра ми прийдемо ввечері на мис і засядемо в засідці; я думаю, так можемо хоча б глянути, хто підійде на роль шпигуна. Ваші?
— Продати човен.
Радрік здивовано глянув на чоловіка; одна брова поповзла вгору. Човен?
— Човен? Навіщо?
Годрі хмикнув; усе-таки він сильно полюбляв, коли хтось визнавав його схибленим.
— Якщо це буревійники, вони не втримаються, щоб не купити його. Тим більше з такою-то рекламою! — засміявся Годрі. — «Човен сім'ї Мілдгарів продається вперше за десять років! Підготовка до весілля йде повним ходом!»
Чоловік тим часом сміявся й далі, почавши закашлюватися під поглядом юнака. Трохи відкашлявшись, підняв погляд на хлопця; стратегія була поки що... незрозумілою.
— Мої човни не продаються. Човни моєї сім'ї, — виправився Радрік, — не продаються. І ти це знаєш.
— Так. Але ми гарно зловимо шпигуна; тільки уяви: твій човен у буревійників, — чоловік знову зареготав, поки хлопець заскреготав зубами. Фу! Віддавати човни безхатькам на бісівському кам'яному острові — навіть за гроші — це просто гидота.
— А якщо шпигун зі Стихійників? — скривився синьоокий. Удалині далі було чути, як Розалія намагається тренуватися, але звуки й запал її помалу стихали; потрібно було завершувати розмову, поки дівча не помітило їх.
— Тоді вони купляться на те, що ти збираєшся до весілля. Ну й що, що ти не будеш робити пропозицію Розалії? Це не заперечує факту хорошої пастки.
— А раптом буду робити пропозицію, — зашипів Радрік, — то що, мені потім підішлють той корабель, повен битої глини? Чи що?
Світловолосий чоловік знову тихо засміявся, відкидаючи волосся вбік. Він знав Радріка; той не буде робити пропозиції. Просто не хоче віддавати човен.
— Твій кораблик піде на благе діло. А то й сам не плаваєш, і іншим не даєш.
Радрік закотив очі.
— Ходімо до пані Сірі. Так уже бути, дозволю тобі озвучити цю пропозицію, користайся, поки не пізно, — чоловік добряче («по-дружньому», як каже він) гепнув юнака по спині — Радрік закашлявся, зробивши кислу міну.
— Спочатку перевірю обстановку. А Ви поки йдіть, — Радрік завис на кілька секунд, — я дожену.
Годрі подарував останній погляд Розалії; дівчина присіла біля дерева, закинувши голову вгору. Значить, усе гаразд.