Замість епілогу

Навчання, відкладене лише на кілька днів, знову захопило нас виром. Але ми за один єдиний день, по-моєму, багато чого усвідомили.

Пан Річард Бланц повернувся на посаду ректора. Гидкого Шрама посадили за ґрати. А на трон сів законний спадкоємець корони Веліяр Перший. На жаль чи на щастя, корона передавалася в Лартіоні тільки по чоловічій лінії. Тож королеві Лузільді, яка раптово стала вдовою, нічого не світило, крім довічного утримання. А якщо король Веліяр надумає одружитися, а він це неодмінно зробить, то корона перейде його законному спадкоємцю.

Пан Карліан Ясноокий так і залишився архімагом королівства. А ми... Ми були щасливі. Щасливі, але не всі. Альгін перестав спілкуватися. Замкнувся. Сеанси у цілителів не допомагали вилікувати душу. Це все повинно пройти з часом. Якщо пройде.

Ми не тиснули, але у «Веселе небіжчисько» його запрошували. Він ходив. Пив, сидів з нами, але мовчав. Потрібен час. Ні, він не вилікує, а лише зарубцює рани. Але з ними жити хоч і важко, але трохи легше, чим з таким батьком, яким виявився Гедеон.

Усе нарешті закінчилося. Хоча, знаючи мій веснянкуватий ніс, який до того ж має неймовірне чуття, я б не поспішала стверджувати, що пригоди – це перегорнута сторінка мого життя.

Мої любі читачі!

Вдячна кожному, хто читав, коментував і проживав життя разом з героями книги! На долю Рути Морошкіної з компанією чекають опади у вигляді нових карколомних пригод. І Історія обов'язково розпочнеться, але наприкінці серпня. А поки що у моїх планах написати другий роман циклу "Жорна Долі", який називається "Дотик Півночі".
Ще, я сподіваюся, що на сайті з'явиться гумористична повість, яка зараз бере участь у вигляді оповідання на іншому сайті. Я не прощаюся! Я трохи видихну і розпочну розказувати нові історії!

Буду рада бачити усіх вас на теплих посиденьках в моїй літературній таверні :))