Глава шістнадцята. Адептко Морошкіна, з речами на вихід!

Лік витріщався на брата:

– Навіщо викликати Ейю, якщо ти можеш перекинути сюди Армілсім або Іггірію?

– Ліку, мені не вистачить сил. Вибач, братику, що розчарував, але я сьогодні витратив занадто багато енергії. Академія ближча за Кришталеву Конюшину. Ти ж не хочеш, щоб наших цілителів розірвало порталом?

– Звісно, ні, – пробурмотів переляканий Лікраніель. – А накопичувачі?

– Вони всі порожні, – Богріс витягнув із сумки накопичувачі й пред’явив їх Ліку. Він тільки гірко зітхнув.

Ейя спала, коли її розбудив магофлай. А після Рані забрав її до нас порталом. Побачивши Кхибру і Зур’д’Хана, вона зітхнула й обвела всіх сумним поглядом:

– Я не можу допомогти...

– Але чому? – вирвалося в Ойхільда.

– Я адептка, а нам заборонено зараз користуватися магією. Покарають.

– Мурчики-тужурчики! – кумедно лайнувся Лікраніель. Де він тільки підхопив цю лайку? – На відміну від тебе, ми всю ніч чарівбичили, і нічого не боялися.

– Я не мешканець цієї країни, – зі злістю видав напіворк. – Мені плювати на заборони!

– Я теж родом із Гаю Волхвів, – підібгала губи ельфійка. – Але живу зараз тут і зобов’язана підкорятися законам цієї країни, якими б божевільними вони б не здавалися.

– Ейю, моя дівчина помирає...

– Якщо магістр Верес візьме мене під свою егіду...

– Я візьму тебе під свою егіду, – перебив її Скріраніель. – У мене ліцензія. І якщо когось щось не влаштує, то найму найкращого адвоката, який заткне роти всім охочим мене посадити, до того ж з’явиться чудова нагода дещо розповісти його Найтанцювальнійшій Величності.

– Рані! – я не очікувала такого від ельфа.

– Не хвилюйся, Руто, це про всяк випадок. Мені потрібен джокер, а не козирний туз. Вважаю, що король не відмовить мені в аудієнції.

Ейя ще раз нерішуче глянула на ледь живу від побиття Кхибру і нещасного Ойхільда, що стояв перед ліжком на колінах, і видихнула:

– Гаразд, я не маю права відмовити у виняткових випадках. Чоловіки, вийдіть, будь ласка. Руто, допоможи мені.

– Шафране, тобі теж тут нема чого робити.

– Я все розумію, Руточко, – фамільяр не став сперечатися і полетів слідом за хлопцями.

Хлопці мовчки покинули кімнату, а я пішла по воду. Принесла з ванної мийницю і глечик гарячої води. Ми зняли з Кхибри весь одяг. Ну, це голосно сказано «зняли», просто Ейя розрізала його ножицями, а я прибрала лахміття. Потім рушниками обмила тролицю. Кхибра хрипіла і натужно кашляла. Ці виродки майже не залишили живого місця на її тілі! Мені хотілося взяти не качалку, а найважчу сковорідку і віддубасити їх так, щоб усі до одного зуби вилетіли.

– Кхиброчко, милесенька, потерпи, – шепотіла я їй.

Ейя глянула на перетворене на один величезний синець тіло тролиці та гірко видихнула:

– Я можу не впоратися. Магічний резерв не нескінченний.

– Я допоможу, – запевнила я ельфійку.

– Ти?

– У мене відкрилося джерело. Щоправда, магія кулінарна, але все ж...

– Зійде, просто поділишся силою. Не будемо гаяти час, підключайся.

Я кивнула. Ейя дістала з сумки товстий фоліант, розкрила його. І він завис перед нею в повітрі. Ельфійка прочитала довге заклинання ельфійською. Тією самою мовою стародавніх, яку я вперше почула в домі Руаїкхарів. Щільним візерунком зірвалися з її довгих гарних пальців зелені руни й густо огорнули Кхибру, перетворюючись на кокон. Ейя наспівувала довгі тягучі, як юноцвітній мед, слова, впадаючи в транс. Я, сама того не помічаючи, заплющила очі й почала разом з нею занурюватися в нього. Я звернулася до джерела і почула тонкий ніжний абрикосовий запах. Розплющивши очі, побачила, як у районі сонячного сплетіння народився яскраво-помаранчевий згусток енергії, від якого до ельфійки потяглася золотава нитка й обручем огорнула голову. Посеред чола в ельфійки запульсувала яскрава, як стиглий абрикос, крапка.

Ейя продовжувала наспівувати, але вже в іншому ритмі. Колір і візерунок рун змінився і став схожий на юне листя, яке тільки-но проклюнулося на деревах. Маленькі руни-листочки огортали Кхибру, загоюючи рани. Тролиця стогнала і схлипувала, по щоках з-під заплющених очей котилися сльози. Цілюща магія творила дива. На очах у подруги зникали синці, затягнуті рани згладжувалися, подряпини просто розчинялися під рунами, а набряки сходили нанівець.

Ейя глибоко вдихнула, розплющила очі й, струсивши з пальців рунічні візерунки, почала шепотіти заклинання. Фоліант тихо шарудів сторінками, перегортаючи їх. В її руках народилася золота куля, вона оберталася клубком, немов намотувала на себе слова заклинання. Я взяла ще трохи енергії з джерела і передала ельфійці. Куля збільшилася в розмірах до великого гарбуза. Ейя дбайливо поклала її на живіт Кхибри й зробила крок назад. Куля повільно оберталася, розмотуючи візерунок, з неї тонкими нитками потягнулися промені, повністю огортаючи подругу. Її дихання вирівнялося, хрипи зникли, але тролиця була ще занадто блідою.

– Розбуди її джерело, – повернулася Ейя і пильно подивилася мені в очі. – Нехай воно дасть їй сили.