Частина друга. Глава дванадцята. Ліцензія на магію та інші правила

Не порушуючи правил, ми полетіли дракон-джетом. Усе-таки випадок із Германом, коли Красунчик ледь не вбив його, виходив за межі звичайного пересування країнами. І на те, що Рані тоді побудував портал, архімаг королівства заплющив очі. Та й за Зорекрилими горами пощастило: нам не зустрілася поліція, яка б загребла за порушення заборони на побудову порталів. Хоча, хтозна, може, через те, що з нами був Василь? А, може, заборону вже зняли або в ельфів був дозвіл на побудову певної кількості порталів? Нам було не до цього. Бо моя руда голова завжди знайде пригоди, навіть там, де їх, здавалося б, і немає.

Чи варто говорити про те, скільки емоцій у мені викликав політ на величезному темно-синьому, майже чорному драконі? Це не крехтенслокси, де вітер засліплює очі й обпікає крижаним диханням незахищену шкіру, а шерсть котів так і лізе в очі та ніс. На драконі сидіння були кращими, ніж у грифон-диліжансі, такими, щоб було зручно спати: за формою як крісло-гойдалка, тільки закріплене. Стояли вони по два в ряду. За бажанням пасажирів, маг-погонич міг пересувати їх, але не більше чотирьох у ряд. Навантаження на дракон-джет розподілялося рівномірно. Лікувати дракона – занадто дороге задоволення.

Мені дуже хотілося сісти з краю, щоб іноді поглядати вниз, але там сів Гера і сказав, що так безпечніше. Я не сперечалася і частину дороги пролежала в нього на колінах, щоб роздивитися де ми летимо. Спочатку через густі хмари майже нічого не було видно. Зате потім я побачила і нитки Медосвіжа, який раніше називали Гірким, і стрічки річок. Дуже барвисто виглядала Семиводна, переливаючись справжньою веселкою. Я бачила яскраві, немов намальовані, куполи магічних веж і ратуші міст. Строкаті шапки осіннього лісу та, немов присипані сіллю, вершини Зорекрилих гір. Дракон робив кілька помахів крилами й, наче ковзав, на повітряному потоці, як казковий човен по гладі моря. І хоч я ані разу не бачила ні човна, ні моря, але дуже хотілося вірити, що це має бути саме так.

Герман тримав мене настільки міцно, що мало не порвав ельфійський плащ, коли я спробувала підповзти до самого краєчку невидимого магічного купола. Він різким рухом посадив мене на місце і прочитав лекцію про безпечні польоти, чим викликав у мене напад зівків, а друзі, що сиділи попереду й позаду, сховали єхидні посмішки. Особливо це потішило Лікраніеля, який сидів попереду нас. Він раз у раз повертався і відкрито гоготав. Нічого, вухатий, прийдеш до нас за пиріжками! Шафран мовчав, немов його забули в Кришталевій Конюшині, хоча я знала, що клоп сидить у капюшоні.

Одного разу мало не потрапили в грозу. Реально страшно, коли перед тобою спалахує блискавка. Дракон заревів, але з курсу не зійшов, лише погонич став уважніше вдивлятися в хмари і вести дракон-джет, розганяючи грозові. Але кілька разів все-таки оглушливо прогримів грім. Ех, сюди б шматок стрибучки, який лежить на дні сумки! Ніякий грім не був би страшний! А так вуха безбожно заклало. Навіть кілька ковтків води не врятували.

Найбільше налякався нещасний Бунт. Благо Лікраніель запозичив у батьків невеликий заплічний кошик для кота. Пухнастик заволав мов крехтенслокс у бою, мені закортіло випустити його, але Герман зупинив: дракону він ніякої шкоди не завдасть, а ось пасажирів подряпає. Адже крім нашої компанії до Ситова летіли ельфи-торговці із закріпленим у районі хвоста крамом, які спочатку зверхньо поглядали на нас, а після п’ятнадцяти хвилин польоту втратили всілякий інтерес. І сиділи з розправленими плечима та ідеально рівними спинами та заплющеними очима, вдаючи, що дрімають. Ага, як же, ризикніть пройти мимо або зашурхотіти сумкою. Одразу розплющиться незадоволене око – їхню важність посміли потривожити – а верхня губа гидливо сіпнеться.

Кілька разів повз нас пролітали кульові блискавки, але пасажири захищені потужним магічним куполом, тому всі із захопленням спостерігали за вогняними кулями. Усі, крім торговців і Ши-Ранси. Перші продовжували вдавати сон. А в другої на шиї красувався антимагічний нашийник, на випадок, якщо з нею захоче зв’язатися темний маг-телепат. Руки й ноги – у кайданах, щоб не змилася. Так їй і треба! І ні крапельки її не шкода.

Навпаки, дуже шкода Скріраніеля, який сидів один, осторонь від усіх, з натягнутим на половину обличчя каптуром. Про що думав безстрашний ельф – невідомо. Але те, що він довго не підпустить до себе жодну жінку, мені здається очевидним. Навіть не знаю, що має статися, щоб у ньому прокинулися довіра і любов. Може, до Ши-Ранси він і не відчував таких глибоких почуттів, як колись до моєї бабусі, але ж довіряв їй. І відкрив свою душу. І я бачила, як горіли його очі, коли він милувався Ши, наскільки стримувався в нашій пригоді, коли вона перегинала палицю щодо мене або друзів, і як йому вистачало терпіння виносити всі бридкі вибрики колишньої нареченої.

Лік, навпаки, сяяв як новий золотий, що брат не одружиться з цією гадюкою. Він довго з ним розмовляв, до самого ранку. І, по-моєму, це була їхня перша відверта і доросла розмова. Розмовляли ельфійською. Про що вони говорили – мене не стосується, я не збираюся розпитувати Лікраніеля про це. Це їхня сім’я, а як казав наш коваль Гринда – у кожній хаті гівна по лопаті. Я вважала за краще нічого не знати. Досить із мене пригод!

Кхибра спала, повернувшись спиною до Ліка: перед польотом вона випила сопільник – надто перенервувала за останні кілька днів. Альгін і Богріс сиділи позаду і тихо перемовлялися, іноді кидаючи на нас із Геркою зацікавлені погляди. Вася сидів поруч із Ши-Рансою і вдавав, що розглядає то небо над головою, то хмари збоку.

У Кришталевій Конюшині ми домовилися з Тіа, що та приїде на ярмарок. Вона обіцяла вибити для нас знижки в ельфійських крамницях. О, це було б грандіозно! Заодно й Ліка побачить. Вони подобаються одне одному, і я була б рада, якби в них зав’язалися стосунки. У Тіатаріасси магія ще не прокинулася, тому вона поки що навчалася у Канріки. А якщо прокинеться, то не факт, що вступить до академії, адже Карліан пригрозив, що наступного року набору не буде.